Ассоциация Предприятий Промышленной Автоматизации Украины

Новости   rss

Боротьба за таланти та майбутнє країни – від декларацій до справжніх змін

За що я люблю конференції – це за можливість розібратись в суті питання по заданій темі. І в самому процесі підготовки та проведення, інколи підготовка не менш цікава та корисна ніж сам захід.

Подібне було й з конференцією наших технічних університетів у Львові 24-25 листопада. Також подібні заходи в АППАУ по категоріях учасників ринку АСУ ТП ми розглядаємо як певні «стратегічні сесії» - оскільки саме стратегічні питання розвитку є головними на них. 

Для цього зібрання питання стояло просто - якщо загальна картина та занепад нашої ВУЗ-ської системи не є сьогодні «відкриттям» ні для кого, то питання справжніх змін – їх темпів, масштабів та ключових факторів успіху, - є чи, принаймі, має бути в фокусі уваги всіх «агентів змін». 

Цей пост - саме про це.

«Стратегічні підходи» наших ВНЗ

Отже, подивімось як наші ВНЗ сприймають сьогодні формат стратегічних дискусій.

НУХТ – як один з флагманів АППАУ разом з КПІ, - записалось 4 викладачів на початку, не поїхав жоден. Причини - міністерська перевірка, але також відповідь керівництва ВНЗ: «Їдьте своїм коштом». Подібних відмов було ще з 3-5 від інших ВНЗ - грошей на відрядження викладачів на конференції немає. Цікаво – а на всілякі урочистості вистачає? НТТУ «КПІ» - з 3 факультетів, які активно раніше брали участь в роботі АППАУ – приїхав один. Чимало інших кафедр прислали молодих аспірантів, які гідно їх представили, але навряд чи були готові розглядати складні питання стратегічного розвитку. Навіть з господарями, - Львівською політехнікою ми мали проблеми - «хто буде чи не буде й звідки», - питання вирішувалось до останньої години. Також не можна назвати представницьким опитування АППАУ щодо актуального стану ВНЗ та їх співпраці з ринком – відгукнулись аж 30 викладачів – з декількох сотень, які потенційно залучені в навчанні спеціалістів промислових систем управління.

Тому скажу відверто, склалось враження, що стратегічні питання розвитку ВНЗ – як якість молодих спеціалістів, чи краща співпраця з роботодавцями, чи проекти розвитку – не є актуальними для керівництва більшості ВНЗ. В іншому разі, відношення до конференції яку проводить профільна та єдина в цій області асоціація було б іншим.

Й можливо, визнання: «Ми ще є в соціалістичній моделі – нами керує Система» - є частковим поясненням чому так відбувається. Але це зовсім не є виправданням чи причиною, щоб посилатись в черговий раз на «Систему» - адже інші приїхали (включно з одним проректором), - і знайшли і гроші, і час. Наївно думати, що розділення кращих практик розвитку може бути «десь колись потім» чи дистанційно. Кейси як «новий курс ІоТ» - на мою думку, ключовий та справді проривний не тільки для цієї конференції, а й для всього ринку просвіти - треба слухати, в це треба заглиблюватися, представника треба бачити та знати, як знати й деталі того, як це все впроваджувалось. Тільки так можна зрозуміти, як можна щось змінювати в цій Системі чи саму Систему, на яку йде стільки нарікань.

І наші конференції – це саме про те, ЯК щось змінювати. Адже відповіді на питання «ЩО» давно відомі більшості. З іншого боку, пошуки відповідей на ЯК – апелюють до набагато більш широкої картини світу. Простих відповідей тут немає і бути не може.

Загальноукраїнський та світовий дискурс

В вищезгаданому процесі підготовки цікаво було переглядати статті на тему освіти та боротьби за таланти – більшість з них я викладав в Фейсбук й цікаво також було дивитись на коментарі. Надам тут найбільш цікаві та які найкраще ілюструють задану нами тему «масштабів та темпів змін».

  • Боротьба за таланти – фактор успіху №1 в конкурентоздатності країн на світовій арені, говорить новий звіт Delloite по опитуванню ген. директорів з промисловості. Він залишається незмінно на першій позиції вже багато років і навіть техно 4.0 не може його зсунути.
  • Юлія Мостова, гол. редактор «Дзеркала тижня» на зустрічі з молодими журналістами в листопаді знову повторила ключові тези, які можна в неї часто зустріти «Об образовании и о науке. Это трагедия. … (главный вызов), который стоит перед нашей страной – это профессиональная деградация. Коррупция – это неотъемлемая часть этой трагедии… Мы должны спасти хотя бы что-то для того, чтобы через несколько лет, я не преувеличиваю, у нас не остались «мафостроительные университеты» или «джондирзаправляющие»…. наши главные конструкторы, атомщики уезжают в Казахстан, в Россию, в Индию, а сейчас поедут в Турцию…люди с Турбоатома едут в Ирак. Лучшие. И не возвращаются… Моторсич ведет переговоры, чтобы перевести производство в Китай. С чем мы здесь останемся? С наукой, которая финансируется на 0,71%? Это не будущее.»
  • Інша публікація від ДТ «Постіндустріальна освіта – куди йдемо» надає інформацію про тенденції у світі, а також частково вказує на те, як далеко ми від цих тенденцій. Базуючись на дослідженнях, автор резюмує, що «фокус має бути не на знаннях і вміннях, а на особистих якостях, таких як розвинений інтелект, внутрішня свобода, культурно-психологічна чутливість та лідерські риси». Цікавим тут є порівняння в опитуванні українських та канадських студентів – різниця є і суттєва. Пасаж до soft skills про які багато розмов в АППАУ з ВНЗ вже 2-ий рік – тут більш ніж очевидний.
  • Юрій Романенко, гол. редактор популярного порталу «Хвиля», - описує дилему та 2 головні сценарія від втрати кадрів та спеціалістів в своїй статі «дилема 1348» (назва походить від аналогії з чумою 1348 році). Суть «чумної політики» полягає в тому, що раніше надлишок кадрів поглинали закордонні ринки. Але вже років з 10 ми говоримо про те, що ця політика держави веде до того, що в Україні немає кому працювати й у власному виробництві – будь-чого. Сценарій розвитку №1 – продовження кадрового зубожіння, аж поки місцеві ринку не схаменуться та не почнуть підіймати зарплати. Сценарій №2 – штучні обмеження на експорт кадрів та роб. сили. Останній малоймовірний, тому, очевидно, будемо чекати «дна» кадрової катастрофи – ми все ще падаємо.
  • Валерій Пекар, відомий громадський діяч та бізнесмен в статті «Епідемія футуршоку» наводить цілий ряд сучасних бурхливих технологічних змін в глобальному масштабі й резюмує - «Присутність при таких масштабних подіях не робить людей щасливішими. Навпаки, когнітивний дисонанс, помножений на девальвацію всіх знань і навичок, втрату роботи, певності, заощаджень, ідентичності та інших важливих речей, створює неймовірний тиск, що призводить до адаптаційного зриву. Елвін Тоффлер назвав це явище футурошок. Природною і передбачуваною реакцією на футурошок є бажання, аби «майбутнє не наставало так швидко». Далі Валерій описує майбутнє світу як розподіл на Окуймену (багатих та розвинених) та Околицю (бідних та знедолених). Далі цитуємо – «Питання не в тому, як запобігти поділу світу на Ойкумену та Околицю. Питання в тому, по який бік цього поділу буде знаходитися кожна конкретна країна. На це питання є лише дві відповіді: освіта та інституції. Приналежність до Ойкумени визначається освітою (причому першочергове значення мають не знання, а критичне мислення, креативність, навички комунікації тощо), а інституції визначають можливість перетворювати освіту на інновації.»

Якщо резюмувати, то ми бачимо, що думки наших лідерів думок багато в чому збігаються:

  1. Стан вимивання кадрів в Україні, а також професійну деградацію вони вважають найбільшою катастрофою нації, трагедією, яка вже наблизилась впритул.
  2. Фокус освіти в світі кардинально змінюється – мова за формування особистостей, справжніх лідерів, здатних швидко реагувати на глобальні зміни. Тобто, це саме те, за що роками ми говоримо в своїй асоціації – «де ці лідери по напрямках змін?» і «хто їх вирощує?»
  3. Зміни відбуваються значно швидше, ніж реагують сьогодні нинішні державні та будь-які суспільні (громадські, професійні) інституції. А нові – здатні реагувати швидше та адекватніше, - ще не виросли.

Внутрішні зміни – як аксіома елементарного виживання

Кращі практики управління змінами говорять, що зміни завжди починаються згори, але можливі вони тільки через зміни всередині – кожної людини, кожної організації. Якщо їх немає, ми не здатні адаптуватись до змін навколишнього середовища. І деградуємо.

Отже, що необхідно усвідомити кожному з нас – керівникам та всім агентам змін – до кінця та безповоротно:

  1. Виклик професійної деградації по цілому ряду галузей – це не далеке майбутнє. Це вже зараз, це - наступило. Або ми його приймаємо, або ж через 5-10 років зникнуть цілі категорії гравців хай-тек. Остаточно щезнуть чимало проектних інститутів, розробників та технологів, інжинірингових компаній та інтеграторів. Одні підуть на пенсії, інші виїдуть. А замінювати ніким - молодь тікає вже і масово. Тікають і зрілі спеціалісти.
  2. Причина цього стану не одна, але й не тільки в державних політиках. Держава нічого не зробила для росту економіки та виробництв за останні 20 років, щоб створити попит на кадри. Як і для справжніх реформ в ВНЗ – щоб готувати спеціалістів кращої якості. Але й більшість комерційних організацій роками ігнорували проблеми підготовки професійних кадрів. І зараз вони не мають ні бажання, ні навіть уявлення про те, що та як треба робити негайно. Львівська конференція це дуже добре показала. Інституційна здатність – завжди колективна, - мова не про героїв одинаків. Досвід АППАУ показує, що свідомість в колективних діях з метою подолання спільних проблем є в нашій спільноті все ще на низькому рівні. Навіть коли керівники на словах підтримують якісь ініціативи, все вмирає коли доходить до діла. Інша системна проблема більшості гравців ринку АСУ ТП – це повна відсутність кадрових політик. На відміну від ІТ, в учасників ринку АСУ ТП немає ні будь-якої аналітики ринку праці, ні прогнозу по кадрах, ні більш вузького (=точного) визначення спеціальностей, ні розуміння що робити з рівнем зарплат. Тому пора починати ці політики створювати. АППАУ зі свого боку давно до цього готова.
  3. Як кращі практики швидких змін у сфері ВНЗ – і в себе, і особливо в галузі ІТ, - ми бачимо дуже подібні речі. Всі наші інноватори в просвітній – освітній сфері грають за такими правилами

a. Головне не МОН, не керівництво ВНЗ – а «його величність РИНОК». Ринок сьогодні жорсткий, навіть безжальний. Але чим швидше ви взнаєте його потреби, його механізми дії та пропонуєте щось цінне, тим швидше наступає його позитивна реакція.

b. Взаємодія з бізнесом для створення нових продуктів є ключовим фактором успіху. Повна інтеграція в ланцюжок «Підприємство – Інтегратор – Вендор» або ж хоча б в його окремі 1- 2 елементи швидко форматує і параметри якості чинних освітніх-просвітніх продуктів, і напрямки розвитку майбутніх.

c. Важлива стратегія розвитку – лічені колективи сьогодні думають про те куди вони йдуть в перспективі 3-5 років, не кажучи вже по більш тривалий відрізок. Разом з тим, серйозні зміні в освітній сфері неможливо реалізувати за 1-2 роки.

d. Важливі комунікації та маркетинг – ІТ давно це зрозуміли й тому вони дають сьогодні фору всім. Аж до шкідливого – на фоні мовчання в ЗМІ інформації про інші галузі, створюється враження, що весь український хай-тек – це виключно ІТ. З іншого боку, саме так і треба себе просувати – як всередині країни, так і особливо назовні. Ринок завжди чутливий до повідомлень – якщо ви мовчите, значить вас не існує.

Отже, Change or Die – Змінюйся або помри. Ніхто ще не скасовував закони Дарвіна. Й це однаково як щодо динозаврів мезозойської ери, але й так само до пострадянської.

Змінюйтесь, панове. Вже сьогодні. Завтра буде пізно.

 Юрчак О.В.

Подібні публікації

 Звіт АППАУ по Львівській конференції

 

Комментарии: