Пост описує коротку концепцію серії заходів під умовною назвою «Третій шлях», що наразі плануються в Західному регіоні. Можливо, буде корисним для інших регіонів.
В Україні традиційно є два великі дискурси щодо розвитку промисловості. Перший – протекціоністський, за якого держава мала б надавати чисельні пільги промисловцям і які стимулюють розвиток промисловості. Тисячі українських підприємств об’єднані навколо цього курсу в федераціях як ФРУ чи УСПП, але жоден з останніх урядів їх не чує. Нові уряди сповідують інший дискурс – лібертаріанства, за якого держава зводить до мінімуму втручання в економіку й забезпечує всім рівні «правила гри». Частково, цей курс також підтримується чисельними промисловцями, вони кажуть, – «тільки не втручайтесь, ми – самі справимось». В локальному контексті, – наприклад, Львівського регіону цей дискурс та політика «невтручання» сприяли розвитку промислових виробництв до того часу, поки зберігались вигідні ринкові умови. Й де головним чинником виступав фактор дешевої й доступної робочої сили. Але останні 2-3 роки ситуація в Західному регіоні України змінюється кардинально. Кваліфікована робоча сила стала ні доступною, ні дешевою. Відповідно в регіоні вже помітні зміни – транснаціональні компанії закривають свої заводи в Україні та переносять їх в інші країни світу. Окремі експерти говорять про ці випадки, як про початок нового тренду – Україна остаточно втрачає свої переваги для інвесторів промислового розвитку.
Отже, чи можливе рішення в рамках цих двох великих дискурсів? Чи, можливо, є інші дискурси? Власне, так. З 2019 року в Україні платформа Industry4Ukraine, яка пропонує третій шлях – розвитку цифрової промисловості. Цифрова промисловість (Індустрія 4.0) нівелює переваги чи фактор дешевої робочої сили й виводить на перше місця наявність та доступність високоавтоматизованих та роботизованих виробництв. По цьому шляху 6 років тому пішов Китай, який не зважаючи на доступність недорогої робочої сили вчасно помітив тенденції зростання її вартості й масово інвестував в цифрові технології. По цьому шляху рухається маса інших країн світу, в тому числі тих, які розвиваються – наприклад, Казахстан. Цей шлях непростий, оскільки тут так само мають бути задіяні певні стимули для розвитку, які створює держава. Але ці стимули дещо інші, ніж ті, які закликають створити прихильники старого, класичного дискурсу протекціонізму. Головний фокус стимулів, які має ввести уряд робляться на інноваціях та діджиталізації, – а не просто на виробництві. Таким чином, промисловцям стає вигідно купувати високоавтоматизовані, інноваційні лінії, прилади та машини. І тим більше – вітчизняного виробництва.
Існує певний скепсис та недовіра інвесторів щодо цього, третього шляху. По-перше, вони побоюються нових методів «цифри», оскільки керівники просто не знають, що це таке, скільки це коштує, за скільки окупиться тощо. По-друге, вони не знають місцевих сервісів – чи є такі рішення («саме для мого вузькоспеціалізованого виробництва»), хто може це поставити та змонтувати, хто буде обслуговувати. Справді, ринок промислових, інжинірингових сервісів не є добре структурованим та розвинутим в Україні. Але обидві ці перешкоди -сумніви долаються швидко в рамках добре спланованої кампанії.
Отже, третій шлях – непростий, але на глибоке переконання АППАУ, – єдиний, по якому сьогодні мають рухатись всі стейкхолдери промислового розвитку.
Для цього в регіонах запускаються серії заходів, які мають на меті створення дієвих кластерів промислових хайтек за концепцією ІАМ (Інжиніринг-Автоматизація-Машинобудування). Подібний кластер зараз запускається в Запорізькому регіоні.
Деталі – згодом в програмі Львова. Якщо в інших регіонах є бажання рухатись по цьому шляху, б-ласка, інформуйте за е-адресою info@appau.org.ua