Шлях до DIH – кейс PBN

Виступ Балоша Барти, директора Pannon Business Network (далі – PBN) на недавньому кластерному тижні був дуже цікавим з точки зору розуміння природи центрів експертизи Індустрії 4.0 або Digital Innovation Hub (DIH). На даний момент подібних центрів, спроможних надавати послуги малому та середньому бізнесу в Україні практично немає й ця тема була однією з головних на згаданому заході. Отже, в чому суть та які уроки цієї історії, й в першу чергу, для наших технічних університетів, яких ми закликаємо до створення DIH?

Історія PBN

Історія організації почалась в 2006 році, саме тоді Балош Барта після 10 років роботи в міжнародній компанії вирішив створити неприбуткову організацію зі спеціалізацією на економічних дослідженнях та консультаціях. За освітою економіст, але вже з добрим досвідом бізнес-девелопера Балош скористався ситуацією, коли Угорщину, які і низку інших східноєвропейських країн ЄС щедро фінансував різного роду грантами. Суми дотацій тільки в цей регіон з 2014 року перевищили 20 млрд євро, й ще така ж сума влилась в економіку до цього в період 2007-13 років.

Фактично, PBN працювала в цьому середовищі, як консалтингова агенція й за період до 2017 року реалізувала більше 75 грантових проектів. Але вже в цей час, менеджмент зрозумів важливість сервісних послуг для бізнесу. Підсумовуючи цей період зростання Балаш каже, що тоді (в 2016-17) менеджмент організації чітко виснував, що

діджиталізація – це мегатренд ЄС й в цей напрям варто інвестувати свої сили та ресурси.


Саме з цього часу розпочинається нова діяльність PBN, як майбутнього центру DIH.  Цей шлях зайняв всього 4 роки.  Балаш Барта говорить, що головними стратегіями на цьому шляху були

  • Активна участь в проектах по обміну досвідом в програмі Interreg Europe (див детальний цієї програми тут)
  • Власні дослідження теми діджиталізації – вони видали більше 200 статей, які популяризують цю тему та розповідають потенційним користувачам про переваги діджиталізації
  • Широка публічна діяльність як організація міжнародних конференцій тощо.

Але головним напрямом для створення власної експертизи стала розбудова власної мульти-дисциплінарної команди, де домінують технічні експерти. Штат компанії сьогодні складає 25 осіб. Не менш важливим стало створення власних лабораторій, – надавати послуги в цій сфері, й тим більше для промисловців, без цього просто неможливо. PBN закупив чимало обладнання в своїх 4-х напрямах спеціалізації (рис. 1) й зрештою, розділив ці 2 напрями – PBN займається й досі бенчмаркинговими дослідженнями та консультаціями, тоді як am-Lab – наданням послуг з тренінгів та прикладних досліджень.

рис. 1 Чотири напрями спеціалізації PNB.

Організація має сьогодні яскраво виражену орієнтацію на надання сервісних послуг, рис. 2, сертифікована по стандартам якості ISO й регулярно проводить опитування клієнтів МСП щодо рівня задоволеності, – він сягає 9.2 балів з 10.

рис. 2 Послуг, надані PNB в період 2019 – 20 рр

Разом з тим, Балош коментує, що з 70+ проектів за останні 3 роки, тільки 25% оплачує бізнес й тут переважають прикладні розробки, решта 75% все-одно належать грантовим проектам ЄС – тут домінують тренінги.

В 2020 році й згідно оцінкам Єврокомісії PBN (am-Lab) ввійшов до переліку кращих DIH-центрів ЄС.

Уроки для майбутніх українських DIH-ів

Отже, повертаючись до актуальної теми створення центрів експертизи Індустрії 4.0 в Україні, які головні висновки та уроки з цієї історії?

  1. Досить очевидно, що справжні нові центри експертизи можуть створюватись на базі незалежних, нових структур, які мають яскраво виразну сервісну, ринкову орієнтацією. Й цікаво, що у випадку PBN вони розпочинали створення такого портфелю як неприбуткова, громадська організація. Наша пропозиція Центрів 4.0, яка ввійшла в 2020 в проект постанови КМУ передбачає створення таких центрів на базі наукових парків, але тут ми бачимо, що можливий й інший сценарій.
  2. Без грантової підтримки запуск таких центрів реалізувати важко. “В нас ще мало клієнтів, які готові платити за такий сервіс” – каже Балош. І якщо це важко в Угорщині, то очевидно, що в Україні – це практично неможливо. Саме тому фандрейзинг стоїть як активність та послуга №1 в нових кластерах ІАМ, й відповідно, ми давно наголошуємо на значно ширшому розгортанні цих послуг в наших існуючих Центрах 4.0 (КПІ та ХАІ) й з обов’язковою інтеграцією в українське бізнес-середовище.
  3. Кейс PBN також цікавий тим, що він підкреслює важливість технологічної інфраструктури для DIH з промисловою орієнтацією. Так, PBN закупили чимало обладнання під свої 4 напрями спеціалізації. Водночас, не треба перебільшувати масштаби цих «лабів». Судячи з коментарів Балоша Барти, мова не про повномасштабні testbeds, які ми бачимо в німецьких чи британських університетах та інститутах на кшталт Фраунхофера. Наприклад, основа напряму robotics в PBN, це аж 4 коботи – це приблизно той самий рівень який вже мають й кілька українських центрів, що спеціалізуються в цьому напрямі. Справа в іншому, – чи служить ця лабораторна база для розгортання тренінгів та інших послуг для МСП чи ні. Як ми знаємо український грантовий проект TATU в 800 тис євро (2013-17 рр) не мав успіху – хоча лаби були створені, але тренінги для МСП так і не запустились.
  4. Й досить зрозуміла в цьому порівнянні різниця в керівних органах – проєктом TATU управляло керівництво університетів, тоді як PNB – сервісна організація, від початку орієнтована на надання послуг для МСП.

    Отже, менеджмент – це первинне, все інше – вторинне.

    Видається на те, що успіх подібних центрів сьогодні на наших очах повторює Львів – Назар Подольчак з наукового центру «Львівської політехніки» робить грандіозні проекти, й доказує нам всім, що подібні до Угорщини умови вже є й в Україні.
  5. З історії PNB може скластись враження, що для сучасних центрів експертизи І4.0 й не потрібні ніякі університети чи НДІ. Але це не зовсім так або й зовсім не так. По-перше, в історії PBN ми не бачимо свідчень про створення реальних інновацій Індустрії 4.0 – мова все ще про окремі розробки, й до речі, до яких вони залучають технічні університети. Хоча розробка та трансфер готових технологій – одна з ролей DIH за визначенням. По-друге, й це більш важливе – коли ми дивимось на мапу європейських промислових DIH (manufacturing DIH – це більш точний аналог нашої концепції Центрів 4.0), то бачимо там тотальне домінування технічних університетів та іменитих НДІ на кшталт Фраунхофера. На думку автора цієї публікації, це якраз той момент, який не розуміють більшість наших стейкхолдерів інноваційного розвитку, перш за все, з середовища чиновників. Й досі можна чути розмови про якісь абстрактні центри інновацій в офісних приміщеннях з 5 осіб.

Інша справа, що в умовах нереформованої нашої системи ЗВО та НДІ, окремі маленькі організації з правильним менеджментом можуть показувати куди більшу ефективність, динаміку та темпи змін. Що власне й зробив PBN. В цьому контексті відмітимо ще 1 роль PBN – центр працює як policy-maker, тобто, видає пропозиції регіональних політик інноваційного та цифрового розвитку. Ця роль є так само важливою для наших науковців, й цю роль ми визначали в проекті “Інтеграція 4.0” як одну з ключових для ЗВО-НДІ. Колега з Угорщини констатує, що їх чиновники не мають ні ресурсів, ні компетенцій для розробки подібних політик. Але хіба в Україні ситуація інша?

Резюмуючи – досвід PBN є дуже цікавим для українського контексту, за що ми щиро дякуємо Балошу Барті, а також Анні Побол з Білорусії (EU4Digital) – перший контакт з паном Бартою відбувся саме в рамках заходу цього проекту по DIH.

А 11 травня ми проведемо обговорення серед наших ЗВО про те, як українським університетам прискорити свій шлях до DIH. Й, можливо, історія PBN найбільш повчальна в тому, що ключем до успіху є орієнтація на реальний ринок.

Юрчак Олександр

Інформація по темі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *