Для аналізу інноваційної екосистеми легкої промисловості використовується модель, яка описана в position paper АППАУ від 2019 року. Вона є основною для подібних аналізів галузевого, регіонального чи секторального рівнів в українській Індустрії 4.0. Модель пояснює яким чином (завдяки яким елементам та рушіям розвитку) інновації входять на ринок. Й чому одні ринки є більш інноваційними ніж інші.

У центрі виділяється 8 категорій учасників  ЛДВ, на зовнішньому колі – елементи інфраструктури (організації та установи), відповідальні за інноваційний розвиток. Вони розподілені на 4 зони, що в цілому складають повний інноваційний цикл. Цей поділ на 2 кола говорить про те, що гравці у внутрішньому колі можуть існувати без зовнішнього. Принаймні, на деякий час. Це означає, що будь-яка інжинірингова компанія може бути повністю оснащена імпортним обладнанням і постачати кінцевому споживачеві (EU, у центрі) готове інноваційне рішення. Аналіз останніх 20 років розвитку промислових сегментів в Україні показує наступні тенденції:

• кількість глобальних вендорів, інтеграторів та інжинірингових компаній, обсяги їх продукції залишаються приблизно на одному рівні;
• за останні 10 років в Україні різко скоротилася кількість вітчизняних машинобудівних підприємств (ОЕМ) та обсяги їх продукції;
• значно зросла кількість розробників програмного забезпечення, але більшість з них орієнтована на міжнародні ринки.

Перший висновок, який випливає вище – про низький рівень конкурентоспроможності місцевих машинобудівників (всіх його категорій): авіа, судна та інші види транспорту, технологічне обладнання тощо). Навпаки, Україна все ще має потужний потенціал у багатьох сегментах розробників та проєктувальників.

По-друге, зовнішнє коло дає більш детальну картину та пояснює, чому на виході із внутрішнього кола (стрілка 4) ми маємо або не маємо інноваційні продукти (а їх замінює імпорт).

1. Зона ланцюга створення вартості (управління інноваційним циклом) – включає ключових акторів, які відіграють роль драйверів (рушіїв) розвитку та полісі-мейкерів. Їхня місія у розв’язанні проблем і прогалин, які виникають на різних етапах інноваційного циклу та на різних рівнях, від національного до галузевого. Як правило, це різноманітні кластери та асоціації, агентства розвитку, інноваційно-інвестиційні агентства.
2. Зона інновацій включає організації, які зазвичай створюють інновації. Зазвичай це стосується університетів, науково-дослідних лабораторій, конструкторських бюро, науково-дослідних інститутів або стартапів.
3. Інкубаційна зона включає організації, які створюють можливості для інкубації, розвитку стартапів та прискорення всіх інноваторів. Він досить простий для розуміння, але відносно складний і незвичний для виробників. Сюди входять різноманітні інкубатори та акселератори, бізнес-ангели, фонди, донорські організації тощо – без них неможливо перевести інноваційну ідею на стадію прототипу.

Зона тестування містить елементи, які дозволяють перевірити інновацію на життєздатність. Ця зона є останньою для швидкого тестування та виходу на ринок. Саме тут стає очевидною велика різниця між промисловими ринками та ринками B2C (споживчими). Жоден промисловий споживач навіть не розглядатиме неперевірений, «сирий» продукт для керування, скажімо, промисловим котлом, прокатним станом чи лінією розливу. Потенційні ризики тут в рази більші. Тому тут мають бути й відповідні елементи – центри та лабораторії тестування та сертифікації, й відповідні організації, які сприяють швидшому тестуванню, ліцензуванню та сертифікації (за потреби) нових інноваційних продуктів і рішень.

Логіка цієї моделі базується на 3-х основних принципах:

1. Повнота або достатність елементів інфраструктури в кожній зоні циклу визначає вузьке місце в кожній зоні, яке формує обмеження систем. Не потрібно бути супераналітиком, щоб здогадатися, де вони у вітчизняних промислових хайтек: на відміну від розвинутих країн, в Україні майже немає технопарків, центрів експертизи, сучасних лабораторій тощо. Все це сфера капітальних інвестицій, які зазвичай підтримуються урядами країн.
2. Якість елементів: тут традиційно багато питань щодо якості продукції наших університетів (понад 300) і наукових установ (понад 100).
3. Цілісність і надійність взаємодій між різними категоріями учасників. На поверхні, ми маємо проблеми інтеграції тих самих університетів і дослідницьких інститутів у внутрішнє, ринкове коло, але також масу інших взаємозв’язків – як у двох колах, так і між ними. У світовій практиці ці зв’язки «самі по собі» не встановлюються, їх потрібно стимулювати та посилювати цільовим чином.

В практичному використанні ця модель використовується як простий  чек лист (контрольний список) для перевірки стану будь-якого рівня — галузевого, регіонального чи секторального. Для розуміння ситуації в українській легкій промисловості варто порівняти кількість та якість елементів по зонах, наприклад, з агрохарчовою промисловістю України, а також з подібними галузями в розвинутих країнах, наприклад Німеччині та Італії.

Порівняльний аналіз з українською Agri-Food

В зоні управлінні інноваціями легка промисловість не надто поступається агрохарчовій. Для останньої характерно хіба що значно більша кількість секторальних асоціацій – наприклад, в молочній, м’ясопереробній, органічній продукції тощо, харчовики створили окремі бізнес-об’єднання, що лобіюють інтереси своїх виробників, наприклад це джерело говорить про 27 БО. Кількість сильних кластерів в агрохарчовій галузі є приблизно на такому ж рівні як і легкій й за неповними даними УКА, легка промисловість останніми роками виглядає більш активною. Подільський кластер моди (ПКМ), кластер легкої промисловості Рівненщини та Західноукраїнський кластер моди – є найбільш активними на поточний момент. 

Водночас говорити про значну роль в розвитку інновацій тих чи інших бізнес-обєднань поки що рано. Найбільш помітні позиції та чіткий курс на розвиток інновацій тримає ПКМ – саме завдяки йому, в Україні створено перший є-ЦІХ (Європейський Цифровий інноваційний хаб), що має спеціалізацію в легкій промисловості. Це підтверджує тезу цієї моделі, а також інших позиційних документів УКА про роль кластерів, як рушіїв інновацій.

В інших зонах моделі натомість, агрохарчова галузь значно переважає легку промисловість за багатьма показниками інноваційного розвитку:

• Активні роботи по інноваційному розвитку агрохарчової ведуться орієнтовно з 2016-17 рр, до них була залучена низка акторів, де виділяється інноваційна агенція Civitta. Саме за їх участю у 2018 вийшов перший каталог інноваційних стартапів в Agrifood.
• Ці актори й спільно з університетами розпочали активацію низки фондів та донорів для підтримки інновацій в агрохарчовій. Останнім прикладом може бути акселератори EIT Food, які у 2023-24 активно промотують українські стартапи. 
• Інновації в agrifood підтримуються інноваційними парками, іншими інноваційними агенціями, зокрема, виділяються Unity.City, Radar Tech, а також проєкт FoodTech в Вінницькому індустріальному парку.
• Присутні та добре відомі як інноватори великі компанії як МХП, Кернел, Астарта…) які системно впроваджують технології 4.0, мають для цього відповідні політики, ресурси (цілі департаменти) та відповідні плани розвитку.

Подібних прикладів в легкій промисловості України не виявлено.

Порівняльний аналіз з секторами легкої промисловості Німеччини та Італії

Натомість подібних прикладів багато в легкій промисловості закордоном.  Наприклад, Таблиця 1. надає порівняльний аналіз інноваційних екосистем легкої промисловості Італії та Німеччини.

Велику роль в розвитку інновацій в легкій промисловості відіграють кластери. Загальна кількість кластерів у легкій промисловості в Італії становить близько 30-40 кластерів, що зосереджені на текстильній та модній галузі. Найбільшими кластерами є наступні:

• Prato Textile Cluster (Тоскана) – один із найбільших кластерів текстильного виробництва в Європі, відомий виробництвом вовняних тканин.
• Como Silk Cluster (Ломбардія) – спеціалізується на шовкових тканинах і є глобальним лідером у цій сфері.
• Carpi Fashion District (Емілія-Романья) – відомий виробництвом трикотажу та одягу.
• Biella Wool District (П’ємонт) – центр виробництва високоякісної вовни.

Італійські кластери орієнтовані на експорт і співпрацю з модними домами по всьому світу.

Загальна кількість кластерів у легкій промисловості Німеччини становить близько 15-20 кластерів, більшість із яких працюють над технічним текстилем. Найбільшими кластерами є наступні

• Sächsisches Textilforschungsinstitut (Саксонія) – один із найбільших технічних текстильних кластерів, зосереджений на інноваційних матеріалах для автомобільної, медичної та будівельної галузей.
• Bayern Innovativ Textil Netzwerk (Баварія) – працює над створенням інтелектуальних тканин і впровадженням IoT у текстиль.
• North Rhine-Westphalia Textile Cluster – орієнтований на екологічну переробку текстильних матеріалів.
• Cluster Technical Textiles South-West – спеціалізується на текстилі для промислового застосування, наприклад, в аерокосмічній галузі.

Німецькі кластери більше орієнтовані на технологічні інновації, автоматизацію та зелений перехід.

Варто зазначити, що кластери в ЄС — це об’єднання середнього розміру в 100 організацій, тоді як середній розмір українських кластерів складає 15-20 членів.

В Італії кластери сфокусовані на традиційному текстилі, моді та екологічних інноваціях, тоді як в Німеччині – на технічному текстилі та індустрії 4.0. Обидві країни мають вже багато прикладів впроваджень рішень Індустрії 4.0-5.0, як

• IoT-платформ для моніторингу та оптимізації виробничих процесів у реальному часі, а також для моніторингу якості текстилю на кожному етапі виробництва.
• Використання штучного інтелекту (AI) для прогнозування попиту та оптимізації запасів тканин, а також для аналізу даних про споживачів і створення персоналізованих рішень.
• Систем переробки текстильних відходів та інтеграція кругової економіки у виробництво.
• Запуску B2B платформ для автоматизації процесів закупівлі тканин та пошуку клієнтів
• Інтеграції 3D-друку у виробництво тканин для створення унікальних текстур
• Використання доданої реальності (AR) для цифрового дизайну одягу. 
• Впровадження роботизованих систем у процеси фарбування та обробки шовку
• Розробка цифрових фабрик із повністю автоматизованими виробничими лініями
• Інтеграція e-commerce платформ, які автоматично синхронізуються з виробничими потужностями.
• Розробка інтелектуальних тканин з інтегрованими сенсорами для автомобільної та медичної галузей.

• Використання цифрових двійників для моделювання виробничих процесів і тестування нових матеріалів.
• Впровадження роботів для роботи з високотехнологічними матеріалами, такими як карбонові волокна тощо.

Подібних рішень чи стартапів, які крокують до них в легкій промисловості України не виявлено.

Додатковому аналізу підлягає участь українських підприємств та університетів в європейських інноваційних програмах. Близько 30 з них були та є доступними в рамках численних інноваційних програм – Horizon / Digital Europe, EIT, COSME, Interreg тощо. Наприклад, на платформі Textile ETP наразі представлено 9 проєктів, які представляють великий інтерес для українських спільнот. 

Висновки та рекомендації щодо дорожньої карти

Бенчмаркінговий аналіз по Україні та зарубіжних країнах чітко показує, що без системного включення ключових елементів інноваційної моделі, розвитку інновацій в легкій промисловості не буде. Актори головного ланцюга доданої вартості, як вендори чи інжинірингові компанії не спроможні задати нову динаміку розвитку, конкурентну для глобальних ринків. Цю динаміку створюють актори зовнішнього кола – в першу чергу, інноваційні кластери, інкубатори та e-DIHs. Відповідно, стейкхолдерам української легкої промисловості необхідно звернути увагу на зростання кількості та якості акторів в категоріях:

1. Інноваційні кластери: ПКМ є “першою ластівкою” – їх досвід та напрацювання як співпраця з місцевим університетом в створенні eDIH, дорожньої карти управління відходами, залученню інвестицій тощо, мають бути масштабованими по інших регіонам та секторам.
2. Галузеві інкубатори та акселератори мають стати головними в зростанні інноваційних стартапів й попиту на інновації в легкій промисловості.
3. Значно кращому використанню існуючих фондів, інноваційних платформ та європейських мереж, що підтримують інновації. Приклад EIT чи програм Horizon Europe / Digital Europe є показовим для розуміння того, що кошти на інновації не обов’язково потрібно збирати з українських підприємств для цього вже є зовнішні ресурси.
4. Чинники нетворкінгу, консолідації та обєднання навколо ключових викликів подвійного переходу, розвитку нових кадрів, орієнтованих на інновації є не менш важливими. Для цього ключові актори мають проводити системні та регулярні заходи з популяризації інноваційних рішень Індустрії 4.0-5.0, специфікованих під свою галузь.
5. Проактивна інтернаціоналізація – включно зі стаді-турами на передові підприємства ЄС, відвідання технопарків, дослідницьких центрів, спеціалізованих eDIH та інноваційних кластерів є ще одним, очевидним напрямком дій, який потрібно активізувати ключових акторів ринку.

Дорожня карта, що планується в проєкті GDT Textile має включати конкретні індикатори щодо появи на мапі України вищевказаних елементів інноваційного розвитку.

Цю публікацію було створено в рамках швейцарсько-українського Проєкту “Зміцнення членських бізнес-об’єднань мікро-, малих і середніх підприємств в Україні”, який впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні (ПРООН) у співпраці з Міністерством економіки України і за підтримки Швейцарії.

Відповідальність за зміст цієї публікації несе виключно автор. Точка зору автора(ів) не обов’язково відображає точку зору донора.

• Чому агрохарчовим і переробним підприємствам потрібен «матчмейкінг» з інтеграторами2026-03-16
• ІНТЕРПАЙП синхронізував облік українських та закордонних офісів у режимі онлайн на оновленій платформі х10 IT-Enterprise2026-03-13
• Українська делегація на Hannover Messe 2026 – спільно формуємо UA Automation Resilience Stack2026-03-09
• UA Automation Resilience Stack2026-02-28
• Лідер поліграфічного ринку, Видавничий Дім «Укрпол», впроваджує другий етап масштабної цифровізації разом з IT-Enterprise2026-02-25