Топ 10 викликів промислової автоматизації України

1. Загальні негативні явища  – як і в інших секторах економіки. На фоні доступності кращих технологічних рішень, постійних інновацій – повільність нашого розвитку на ринку пром. автоматизації вражає та пригнічує. Головні «камені на шиї» добре відомі: слабкий рівень інвестицій, корупція, сумнівні тендери та загальний короткостроковий фокус керівників підприємств. 
2. Відсутність чітких показників по вкладу та ролі систем управління в покращенні економічних показників підприємств. Зверніть увагу – в описаннях реалізацій, референс-листах, тощо ви рідко знаходите такі показники  як окупність інвестицій (ROI) чи конкретні метрики, які власне й мають характеризувати ефективність АСУ ТП – як ріст продуктивності, якості, гнучкості виробництва, зменшення собівартості, тощо. І не тому що їх немає – проблема в культурі всього ринку, його слабкій орієнтації на економіку та бізнес-метрики.
3. Відставання від сусідніх країн (Росія, Польша, Білорусь) по рівню інвестицій – і відповідно по рівню розвитку.  Це відставання накопичується роками. Воно менше відчувається в системній інтеграції чи ОЕМ (машинобудівників), які працюють на експорт. Однак, чимало підприємств по різним галузям просто деградують – який розвиток, коли немає інвестицій?
4. Просвіта ринку – жоден з гравців не бере на себе цю роль на фоні зростаючого відставання. На ринку давно утворилась чітка кластерна структура, орієнтована на виконання короткострокових проектів «Вендор-Інтегратор-Кінцевий виробник». Оскільки фокус короткостроковий – «продати і впровадити», то ніхто не бере на себе роль просвіти ринку. Повністю «за бортом» виявились ВУЗ-и зі своїми програмами підготовки молодих спеціалістів. І хоча багато з них співпрацюють з великими брендами і навіть приймають участь в міжнародних грантових проектах, за великим рахунком це не змінює картини в цілому. Просто тому, що технічні політики визначаються на підприємствах – а що там відбувається див. пп.1-3 вище. 
5. Незнання сучасних стандартів: світ глобалізується, міжнародні стандарти проникають всюди – а ми продовжуємо «винаходити велосипеди», створювати свої власні «стандарти» чи захищати старі з минулого століття. На сьогодні стандарти ISA-IEC, де-факто, визначають всі аспекти побудови систем АСУ по всім типам технологічних процесів та застосувань. Однак, більшість з них невідомі широкій спільноті професіоналів та не використовуються замовниками.
6. Девальвація ролі АСУ ТП по відношенню до інших технічних напрямків ( ІТ перш за все). Це може виглядати дивним для промисловості, але в ієрархії рангів ІТ-директори займають вищу сходинку, ніж АСУ ТП. Відповідно, бюджети та інвестиції роками йшли більші в ІТ-сектор. Так само зарплата ІТ-спеціаліста на ринку значно вища, ніж в області АСУ ТП.
7. Відсутність чітких критеріїв оцінки якості – і, перш за все, в інжинірингу. Чимало дискусій ми присвятили цій темі в 2012-13 рр. Висновок інтеграторів однозначний – більшість замовників не мають чітких критеріїв, щоб відрізнити якісний інжиніринг. Рангів в класі інжинірингових фірм немає, що дає привід для спекуляцій на ціні послуг. На цьому грунті утримується ще один міф – якщо вже дорого платити, то краще німцям (європейцям), ніж українцям. В результаті всього цього, формується і взаємне негативне відношення наших кращих інтеграторів до замовників – чимало з них, вважають за краще працювати закордоном. В результаті програє і замовник, і інтегратор.
8. Зростаючий брак кадрів та небажання молодих спеціалістів працювати в області промислової автоматизації. Крім вказаної низької заробітної плати, існує ряд інших негативних чинників – постійні відрядження та робота на об’єктах (у інтеграторів), загальна невисока репутація інженера АСУ ТП, інші. Все це змушує чимало молодих спеціалістів перекваліфіковуватись – або на менеджера з продажу, або йти в іншу галузь – ту ж ІТ. Між тим, вирощування справжнього професіонала займає від 3 до 5 років. Разом зі старінням галузі АСУ та поколінням фірм, створених в середині 90-их це  створює справжню проблему для майбутнього галузі.
9. РОЗ’ЄДНАННЯ по категоріям гравців. Чимало спроб зі сторони АППАУ запустити процеси консолідації в кожній з категорій гравців – як інтегратори, ВУЗ-и чи вендори, – показують,  що всі вони радше роз’єднані і не бачать спільних інтересів. Об’єднання зусиль навколо довгострокових орієнтирів чи цілей розвитку поки що немає. В той же час кластерна, вертикальна структура, яку створили великі бренди-вендори навколо своїх продуктів сьогодні грає радше проти них. Адже всі настільки звикли, що вони йдуть за брендом, і бренд має все робити, що ініціативи «знизу» чи «збоку» майже не виходить. Незалежно – мова про просвіту, стандарти чи розвиток ринку, – бренди сьогодні не здатні це забезпечити. Можливо, тому заклик «Єднайся» в нашому слогані форуму лідерів 19 лютого такий важливий. І чимало колег це вже відмітили. 
10. Дисбаланс між категоріями гравців. Інший дисбаланс – як наслідок цієї ж кластерної структури спостерігаємо в розподілі ролей між гравцями. Де-факто, повні рішення автоматизації надають інтегратори та інжинірингові структури. Однак ринок більше говорить про продукти брендів. В розвинутих країнах, політика орієнтації на великі бренди працює хоча б тому, що всі вони працюють теж як інтегратори – АВВ, Siemens, Rockwell та інші великі бренди мають власні інжинірингові підрозділи. В нас цього немає, і замовники мали б більше уваги приділяти кращим місцевим інтеграторам.  На тому ж Заході все більше замовників розуміють необхідність довгострокової співпраці з Main Automation Contractor чи Automation Solution Provider (не плутати з Major Automation Vendor).  Якщо цього не відбувається, то замовники не співпрацюють, як потрібно з ними і попадають в пастку №7.  

 Багато з цих викликів ми будемо обговорювати на дискусіях 19 лютого. Напевне, чимало з них вже викликали у вас питання, а можливо й видаються спірними. Ну що ж, дискусію можна починати вже  – приєднуйтесь до нас в соц. мережах (сторінка Facebok чи Linkedin).