Виступ Балоша Барти, директора Pannon Business Network (далі – PBN) на недавньому кластерному тижні був дуже цікавим з точки зору розуміння природи центрів експертизи Індустрії 4.0 або Digital Innovation Hub (DIH). На даний момент подібних центрів, спроможних надавати послуги малому та середньому бізнесу, в Україні практично немає, і ця тема була однією з головних на згаданому заході. Отже, в чому суть і які уроки цієї історії та, в першу чергу, для наших технічних університетів, яких ми закликаємо до створення DIH?

Історія PBN

Історія організації почалася 2006 року, саме тоді Балош Барта після 10 років роботи в міжнародній компанії вирішив створити неприбуткову організацію спеціалізовану на економічних дослідженнях та консультаціях. За освітою економіст, але вже з добрим досвідом бізнес-девелопера, Балош скористався ситуацією, коли Угорщину, як і низку інших східноєвропейських країн, ЄС щедро фінансував різного роду грантами. Суми дотацій тільки в цей регіон з 2014 року перевищили 20 млрд євро, і ще така ж сума влилася в економіку до цього в період 2007-13 років.

Фактично, PBN працювала в цьому середовищі як консалтингова агенція і за період до 2017 року реалізувала більше 75 грантових проектів. Але вже в цей час менеджмент зрозумів важливість сервісних послуг для бізнесу. Підсумовуючи цей період зростання Балаш каже, що тоді (в 2016-17) менеджмент організації чітко виснував, що

диджиталізація – це мегатренд ЄС, і в цей напрям варто інвестувати свої сили та ресурси.

Саме з цього часу розпочинається нова діяльність PBN як майбутнього центру DIH.  Цей шлях зайняв усього 4 роки.  Балаш Барта говорить, що головними стратегіями на цьому шляху були:

• Активна участь у проектах по обміну досвідом у програмі Interreg Europe (див. детальний цієї програми тут).
• Власні дослідження теми диджиталізації – вони видали більше 200 статей, які популяризують цю тему та розповідають потенційним користувачам про переваги диджиталізації.
• Широка публічна діяльність як організація міжнародних конференцій тощо.

Але головним напрямом для створення власної експертизи стала розбудова власної мультидисциплінарної команди, де домінують технічні експерти. Штат компанії сьогодні складає 25 осіб. Не менш важливим стало створення власних лабораторій – надавати послуги в цій сфері, й тим більше для промисловців, без цього просто неможливо. PBN закупила чимало обладнання в своїх чотирьох напрямах спеціалізації (рис. 1) і зрештою розділила ці два напрями: PBN і досі займається бенчмаркінговими дослідженнями та консультаціями, тоді як am-Lab – наданням послуг із тренінгів та прикладних досліджень.

рис. 1 Чотири напрями спеціалізації PNB.

Організація має сьогодні яскраво виражену орієнтацію на надання сервісних послуг (рис. 2), сертифікована по стандартам якості ISO та регулярно проводить опитування клієнтів МСП щодо рівня задоволеності – він сягає 9.2 балів із 10.

рис. 2 Послуги, надані PNB у період 2019-20 рр.

Разом з тим, Балош коментує, що з 70+ проектів за останні три роки, тільки 25% оплачує бізнес, І тут переважають прикладні розробки, решта 75% – все одно належать грантовим проектам ЄС, тут домінують тренінги.

2020 року й згідно з оцінками Єврокомісії PBN (am-Lab) увійшла до переліку кращих DIH-центрів ЄС.

Уроки для майбутніх українських DIH-ів

Отже, повертаючись до актуальної теми створення центрів експертизи Індустрії 4.0 в Україні, які головні висновки та уроки з цієї історії?

1. Досить очевидно, що справжні нові центри експертизи можуть створюватися на базі незалежних нових структур, які мають яскраво виражену сервісну та ринкову орієнтацію. І цікаво, що у випадку PBN вони розпочинали створення такого портфелю як неприбуткова, громадська організація. Наша пропозиція Центрів 4.0, яка ввійшла 2020 року до проекту постанови КМУ, передбачає створення таких центрів на базі наукових парків, але тут ми бачимо, що можливий також інший сценарій.
2. Без грантової підтримки запуск таких центрів реалізувати важко. “У нас ще мало клієнтів, які готові платити за такий сервіс”, – каже Балош. І якщо це важко в Угорщині, то очевидно, що в Україні це практично неможливо. Саме тому фандрейзинг розглядається як активність і послуга №1 у нових кластерах ІАМ, і, відповідно, ми давно наголошуємо на значно ширшому розгортанні цих послуг у наших існуючих Центрах 4.0 (КПІ та ХАІ) і з обов’язковою інтеграцією в українське бізнес-середовище.
3. Кейс PBN також цікавий тим, що він підкреслює важливість технологічної інфраструктури для DIH із промисловою орієнтацією. Так, PBN закупила чимало обладнання під свої 4 напрями спеціалізації. Водночас, не треба перебільшувати масштаби цих «лабів». Судячи з коментарів Балоша Барти, мова не про повномасштабні testbeds, які ми бачимо в німецьких чи британських університетах та інститутах на кшталт Фраунхофера. Наприклад, основа напряму robotics в PBN – це аж 4 коботи, приблизно той самий рівень, який уже мають і кілька українських центрів, що спеціалізуються на цьому напрямі. Справа в іншому – чи служить ця лабораторна база для розгортання тренінгів та інших послуг для МСП. Як ми знаємо, український грантовий проект TATU на 800 тисяч євро (2013-17 рр.) не мав успіху, хоча лаби були створені, але тренінги для МСП так і не запустилися.
4. І досить зрозуміла в цьому порівнянні різниця в керівних органах: проєктом TATU управляло керівництво університетів, тоді як PNB – сервісна організація, від початку орієнтована на надання послуг для МСП. Отже, менеджмент – це первинне, все інше – вторинне. Скидається на те, що успіх подібних центрів сьогодні на наших очах повторює Львів. Назар Подольчак із наукового центру «Львівської політехніки» робить грандіозні проекти, й доводить нам усім, що подібні до Угорщини умови вже є і в Україні.
5. З історії PNB може скластися враження, що для сучасних центрів експертизи І4.0 і не потрібні ніякі університети чи НДІ. Але це не зовсім так або й зовсім не так. По-перше, в історії PBN ми не бачимо свідчень про створення реальних інновацій Індустрії 4.0 – мова досі про окремі розробки, і, до речі, до яких вони залучають технічні університети. Хоча розробка та трансфер готових технологій – одна з ролей DIH за визначенням. По-друге, і це більш важливо, коли ми дивимося на мапу європейських промислових DIH (manufacturing DIH – це більш точний аналог нашої концепції Центрів 4.0), то бачимо там тотальне домінування технічних університетів та іменитих НДІ на кшталт Фраунхофера. На думку автора цієї публікації, це якраз той момент, який не розуміє більшість наших стейкхолдерів інноваційного розвитку, перш за все, із середовища чиновників. І досі можна чути розмови про якісь абстрактні центри інновацій в офісних приміщеннях із п’яти осіб.

Інша справа, що в умовах нашої нереформованої системи ЗВО та НДІ окремі маленькі організації з правильним менеджментом можуть показувати куди більшу ефективність, динаміку та темпи змін. Що, власне, і зробила PBN. У цьому контексті відзначимо ще одну роль PBN – центр працює як policy-maker, тобто, видає пропозиції регіональних політик інноваційного та цифрового розвитку. Ця роль є так само важливою для наших науковців, і цю роль ми визначали в проекті “Інтеграція 4.0” як одну з ключових для ЗВО-НДІ. Колега з Угорщини констатує, що їх чиновники не мають ні ресурсів, ні компетенцій для розробки подібних політик. Але хіба в Україні ситуація інша?

Резюмуючи – досвід PBN є дуже цікавим для українського контексту, за що ми щиро дякуємо Балошу Барті, а також Анні Побол із Білорусі (EU4Digital) – перший контакт із паном Бартою відбувся саме в рамках заходу цього проекту по DIH.

А 11 травня ми проведемо обговорення серед наших ЗВО про те, як українським університетам прискорити свій шлях до DIH. І, можливо, історія PBN найбільш повчальна в тому, що ключем до успіху є орієнтація на реальний ринок.

Олександр Юрчак