Українська промисловість входить у новий етап трансформації. Цифровізація, автоматизація та зелений перехід залишаються важливими, але війна докорінно змінила контекст. Сьогодні йдеться не лише про продуктивність і технологічність. Підприємства мають працювати за нестабільного енергопостачання, дефіциту кадрів, кібератак, порушених ланцюгів постачання та постійних безпекових ризиків.

За таких умов головною проблемою є не відсутність технологій. Український ринок уже має зрілі рішення у промисловій автоматизації, робототехніці, управлінні активами, енергоменеджменті, промисловому штучному інтелекті та кібербезпеці. Ключове питання інше: чи маємо ми достатньо людей, інвестицій, інституційних механізмів і готовності підприємств, щоб застосовувати ці рішення у потрібному масштабі?

Від кінця 2025 року АППАУ розвиває ширшу рамку промислового розвитку до 2030 року, де центральним є поняття стійкості, або resilience. Першим результатом кількох форсайт-сесій стала концепція UA Automation Resilience Stack, оприлюднена в лютому 2026 року. Упродовж року АППАУ спільно з кластерами Українського кластерного альянсу та EDIH Kyiv Hitech розширювала й наповнювала цю рамку конкретними ініціативами.

У цій статті ми визначаємо шість системних викликів, навколо яких пропонуємо партнерам екосистеми Індустрії 4.0–5.0 концентрувати зусилля та формувати програми співпраці на 2027–2030 роки.

Кадровий дефіцит і скорочення інженерної спроможності

Це найбільший виклик для ринку промислової автоматизації. Мобілізація, міграція, демографічна криза, старіння інженерних кадрів і недостатній приплив молоді вже скорочують можливості інтеграторів та інжинірингових компаній. Водночас попит на автоматизацію зростає, оскільки підприємства також втрачають персонал і мають компенсувати його дефіцит технологіями.

Виникає подвійний розрив: замовникам потрібно більше автоматизації, але компаніям, які повинні її впроваджувати, також бракує людей. Тому простого збільшення кількості навчальних курсів недостатньо. Потрібна зміна всієї моделі підготовки кадрів і надання інженерних послуг.

Серед пріоритетних відповідей:

• національні програми перекваліфікації та підвищення кваліфікації;
• короткі програми підготовки під конкретні ролі: інженер з автоматизації енергосистем, інженер з OT-кібербезпеки, керівник проєктів АСК, інженер з пусконалагодження;
• поширення дистанційного пусконалагодження та віртуальних FAT/SAT;
• мережі розподілених інженерних команд, здатних працювати як єдиний віртуальний інтегратор;
• моделі «інжиніринг як сервіс»;
• спільні активи мереж EDIH і регіональних хабів: експертні пули, бібліотеки типових бізнес- та юз-кейсів, навчальні модулі;
• системна популяризація інженерних професій серед молоді.

У портфелі АППАУ цій групі викликів відповідають уніфікація методик оцінювання цифрової зрілості та клієнтських маршрутів у межах EDIH Kyiv Hitech, а також перспективні проєкти Національної платформи перекваліфікації та підвищення кваліфікації в Індустрії 4.0–5.0 і «Таланти для Індустрії 5.0».

Головні точки кооперації:

• формування цілісних програм перекваліфікації для промислових підприємств, їх стандартизація та адаптація до актуальних потреб ринку;
• об’єднання ресурсів української мережі EDIH для обміну практиками, спільних освітніх продуктів і підтримки критичних галузей;
• сталі моделі взаємодії університетів, бізнесу й держави: ЗВО актуалізують програми, технологічні компанії створюють прикладні модулі, підприємства визначають потрібні ролі та приймають стажерів, держава й донори співфінансують підготовку;
• спільна адвокація механізмів бронювання критичного інженерного персоналу в інжинірингових компаніях і системних інтеграторах.

Кадровий напрям має отримати найвищий пріоритет. Без нього більшість програм промислової трансформації просто не матимуть виконавців.

Низьке проникнення технологій і недостатня зрілість замовників

Український ринок має достатньо якісних рішень, але рівень їх проникнення у промисловості залишається низьким. Значна частина підприємств відкладає системну цифрову трансформацію, впроваджує ізольовані рішення або розпочинає проєкти без належного оцінювання цифрової зрілості та економічного ефекту. Вендори, інтегратори й нова мережа EDIH також відзначають недостатню готовність багатьох МСП до впровадження сучасних технологій.

Отже, бракує не пропозиції, а підготовленого попиту, довіри до інновацій, якісної діагностики, галузевих орієнтирів і доступних механізмів першого впровадження.

У відповідь потрібні:

• незалежні аудити цифрової зрілості;
• галузеві дорожні карти цифрового та зеленого переходу;
• демонстрація економічного ефекту на реальних кейсах;
• каталоги перевірених інтеграторів і сервіс-провайдерів;
• ваучери та співфінансування перших пілотів;
• обмін кращими практиками між підприємствами;
• поширення рішень із коротким і зрозумілим періодом окупності.

Цей напрям починає системно розвивати мережа EDIH. АППАУ підтримує його через створення галузевих дорожніх карт, першою з яких стала дорожня карта цифрової трансформації легкої промисловості, та через проєкти проникнення технологій Індустрії 4.0. Однак масштаби цих зусиль усе ще не відповідають потребам країни. За інвестиціями у підготовку промислових підприємств до Індустрії 4.0 Україна відставала від ЄС і до війни, а сьогодні цей розрив збільшився.

Головні точки кооперації:

• розроблення й масштабування дорожніх карт для галузей, технологічних сегментів і регіонів;
• залучення кластерів, EDIH та інших регіональних інноваційних хабів до спільних регіонально-галузевих програм;
• популяризація кращих практик через демонстратори, візити на підприємства, каталоги кейсів і спільні інформаційні кампанії;
• перенесення результатів європейських проєктів у постійні програми, щоб напрацьовані практики не завершувалися разом із грантом.

Одним із потрібних форматів залишається Digital Factory Ukraine в межах щорічного Промислового форуму. Досвід проєкту IDEALIST також показує, що Україні потрібен набагато кращий механізм поширення та масштабування практик, отриманих у міжнародних проєктах.

Стійкість енергетики та критичної інфраструктури

Війна, удари по енергетичній інфраструктурі, кібератаки та порушення логістики змінюють вимоги до промислової автоматизації. Підприємствам уже недостатньо оптимізувати продуктивність у стабільних умовах. Системи повинні підтримувати роботу під час блекаутів, втрати зв’язку, пошкодження інфраструктури, дефіциту персоналу та кібератак.

Саме на це спрямована концепція UA Automation Resilience Stack. Вона об’єднує п’ять сегментів:

1. Енергетична стійкість та автоматизація.
2. Автоматизація оборонного виробництва і технологій подвійного призначення.
3. Цифровізація ланцюгів постачання та інтеграція до європейських ланцюгів створення вартості.
4. Зростання інженерної спроможності, зокрема дистанційного впровадження.
5. Промисловий штучний інтелект для завдань стійкості.

Серед найбільш зрілих рішень: промислові системи енергоменеджменту, автоматизація microgrids, АСКУЕ/АСТУЕ з аналітикою, цифрові двійники енергосистем, предиктивне обслуговування, edge-рішення для автономної роботи та OT-кібербезпека.

Ці рішення потрібно переводити у формат демонстраторів:

• Resilient Factory — підприємство, здатне підтримувати критичні операції під час енергетичних і кібернетичних порушень;
• Resilient Energy Node — промисловий або інфраструктурний енерговузол із локальною генерацією, накопиченням, Industrial EMS і захищеним керуванням;
• Resilient Critical Infrastructure — рішення для енергетики, води, тепла, зв’язку та інших критичних сервісів;
• Industrial AI for Resilience — predictive maintenance, anomaly detection, energy optimization та AI-assisted planning.

Головні точки кооперації:

• системний аналіз практик, завдяки яким підприємства вже п’ятий рік підтримують роботу в умовах війни, енергетичних і логістичних порушень;
• розроблення цілісної політики промислової стійкості та її інтеграція до програм на кшталт «Зроблено в Україні»;
• створення регіональних Living Labs, де університети, розробники, інтегратори та підприємства спільно випробовують і вдосконалюють рішення;
• міжнародна підтримка систематизації, валідації та просування перевірених українських практик.

Саме в цій сфері український досвід може стати цінною пропозицією для Європи. Україна здатна не лише імпортувати технології стійкості, а й спільно розробляти та перевіряти рішення для європейської промисловості.

Слабкість інноваційної та технологічної інфраструктури

Українським МСП складно отримати доступ до незалежної діагностики, прототипування, testbeds, лабораторій, експертів і фінансування експериментів. Частина обладнання та компетенцій уже існує в університетах і наукових установах, але вони недостатньо відкриті для бізнесу та не об’єднані у зрозумілу сервісну мережу.

Тому пріоритетом має стати не лише створення нових центрів, а й організація доступу до наявних ресурсів. Потрібні:

• EDIH та регіональні інноваційні хаби як навігатори сервісів для промислових МСП;
• відкриті для бізнесу університетські центри прототипування;
• прикладні testbeds і полігони для робототехніки, автономних систем, адитивних технологій, композитних матеріалів, промислового AI та цифрового машинобудування;
• українсько-європейські коридори прототипування й випробувань для доступу до відсутньої в Україні інфраструктури;
• мережа незалежних експертів із цифрової зрілості.

Окремим завданням є масштабування виробництва у нових секторах, насамперед у MilTech та суміжних напрямах подвійного призначення. У традиційній промисловості технології серійного виробництва, автоматизації та контролю якості давно відомі. Але нові виробники БПЛА, НРК, сенсорів і спеціальної електроніки часто виросли з невеликих інженерних команд. Тепер їм потрібно швидко опановувати культуру виробничого інжинірингу, MES, APS, PLM, простежуваність і цифровий контроль якості.

Це не загальний розрив української промисловості, а специфічна проблема нових швидкозростаючих секторів. Їм потрібен прискорений трансфер досвіду від зрілих виробничих підприємств та інтеграторів.

Головні точки кооперації:

• об’єднання наявних центрів у мережі хабів і кластерів;
• розвиток сервісних моделей центрів прототипування та обмін кращими практиками;
• інтеграція університетської інфраструктури з реальними запитами бізнесу;
• побудова коридорів із європейськими хабами, RTO і testbeds;
• цільові програми, які фінансують координацію, доступ МСП і перші пілоти.

Мережі кластерів та EDIH можуть стати основою цієї системи, але без цільових програм нинішня інфраструктура залишатиметься фрагментованою.

Інтеграція до європейських виробничих і цифрових екосистем

Українські підприємства не зможуть повноцінно інтегруватися до ринку ЄС лише через виставки, бізнес-місії та matchmaking. Потрібна технологічна й організаційна готовність до роботи у спільних ланцюгах створення вартості.

Це передбачає:

• наскрізну простежуваність;
• інтеграцію ERP–MES–WMS;
• цифрові паспорти продукції;
• автоматизацію ESG та carbon data;
• відповідність стандартам і вимогам кібербезпеки;
• захищений обмін промисловими даними;
• сумісність із Manufacturing-X, GAIA-X та європейськими data spaces;
• готовність до кваліфікації постачальника і спільного виробництва.

У портфелі АППАУ вже сформовані проєктні ідеї Industrial Data Space Ukraine, Circular Manufacturing Accelerator, Green and Circular Hub Ukraine та ESG Reporting Platform. Однак більшість із них ще потребують партнерів і фінансування. Діючими каналами доступу залишаються бізнес-місії до країн ЄС, EEN-Ukraine, Hannover Messe та інші спеціалізовані виставки й конференції.

Головні точки кооперації:

• формування європейських консорціумів і спільних підприємств навколо конкретних виробничих кейсів;
• використання кластерів, торгово-промислових палат та EEN для пошуку партнерів і розвитку спільних ланцюгів створення вартості;
• підтримка EDIH і місцевих інтеграторів у впровадженні технологій, потрібних для роботи на ринку ЄС;
• цільові програми soft landing, supplier development, сертифікації та підготовки до спільного виробництва.

Необхідно перейти від загальної «інтернаціоналізації» до вимірюваних результатів: спільних розробок, виробничих партнерств, участі в консорціумах і входження українських компаній до ланцюгів створення вартості ЄС.

Відсутність цілісної політики Індустрії 4.0–5.0 та слабка координація

Україна досі не має актуальної національної стратегії розвитку Індустрії 4.0–5.0 та Advanced Manufacturing. Питання залишається відкритим із 2018 року, коли АППАУ розробила першу стратегію Індустрії 4.0 на замовлення Кабінету Міністрів. Окремі ініціативи існують у різних міністерствах, донорських програмах, університетах, кластерах і бізнес-об’єднаннях, але не формують спільного порядку денного.

Як наслідок:

• кадрові програми не завжди пов’язані з потребами ринку;
• університетські лабораторії розвиваються окремо від промислових кейсів;
• цифровий і зелений переходи часто розглядаються паралельно;
• програми підтримки МСП не мають достатньої технологічної спеціалізації;
• успішні пілоти рідко перетворюються на системні інструменти та не масштабуються;
• держава, донори й бізнес фінансують окремі фрагменти, а не наскрізні маршрути розвитку.

Відповіддю мають стати Національна стратегія Індустрії 5.0, галузеві дорожні карти, цільові програми розвитку пріоритетних сегментів, організація, відповідальна за координацію цих програм, та практичні інструменти підтримки у співпраці з кластерами й EDIH. Перший крок був зроблений у 2023 році в Резолюції спільноти АППАУ та УКА, однак далі потрібні конкретні рішення, ресурси та відповідальні виконавці.

Головні точки кооперації:

• спільна адвокація програм, які посилюють інноваційну та технологічну складові загальнопромислових політик, зокрема «Зроблено в Україні»;
• постійний діалог із центральними органами влади щодо цільових програм розвитку Індустрії 4.0–5.0;
• координація між бізнес-об’єднаннями, кластерами, EDIH, університетами та іншими інноваційними мережами;
• узгодження донорських програм із визначеними національними й галузевими пріоритетами.

Як поєднати шість напрямів у спільну програму дій

Ці виклики не можна вирішувати окремо. Resilient Factory потребує підготовлених інженерів, зрілого замовника, доступу до експертів, кібербезпеки й фінансування пілота. Центр прототипування не дасть результату без реальної промислової задачі, кваліфікованої команди, маршруту випробувань і партнера, готового масштабувати рішення. Програма перекваліфікації не працюватиме без чіткого попиту роботодавців, стажувань і залучення слухачів до практичних проєктів. Industrial Data Space не матиме цінності без готовності компаній обмінюватися даними, спільних стандартів і зрозумілих бізнес-кейсів.

Тому базовою моделлю співпраці має стати зв’язка:

промислове підприємство + технологічна компанія або інтегратор + університет чи RTO + EDIH + кластер + донор або інвестор.

Кожен учасник приносить те, чого бракує іншим:

• підприємство — задачу, майданчик і співінвестицію;
• інтегратор — типову архітектуру та відповідальність за впровадження;
• університет — кадри, дослідження й лабораторну базу;
• EDIH — доступ до сервісів, експертів і testbeds;
• кластер — агрегацію учасників, координацію та міжнародні зв’язки;
• держава або донор — фінансування ризикової першої фази;
• європейський партнер — стандарти, технології та доступ до ринку.

Таку модель уже частково розгортає EDIH Kyiv Hitech у програмі Living Lab.

АППАУ пропонує винести на спільне обговорення шість першочергових рішень:

1. Національну програму розвитку інженерних кадрів і нових моделей дистанційного та сервісного впровадження.
2. Масштабування кращих практик EDIH і доступних сервісів цифрової трансформації для промислових МСП.
3. Запуск перших демонстраторів UA Automation Resilience Stack.
4. Створення мережі університетських центрів прототипування та українсько-європейських випробувальних коридорів.
5. Програми інтеграції українських підприємств до цифрових і виробничих екосистем ЄС.
6. Розроблення сучасної державної стратегії Індустрії 5.0 та Advanced Manufacturing.

Ці напрями вже мають основу у вигляді проєктів, робочих груп, міжнародних партнерств та експертизи українських компаній. Наступний крок — визначити обмежену кількість пріоритетів, об’єднати навколо них ресурси та перейти до спільної реалізації.

Запрошення до співпраці

АППАУ запрошує представників органів влади, промислові підприємства, технологічні компанії, університети, EDIH, кластери, донорські організації та європейських партнерів долучитися до формування спільного портфеля дій на 2027–2030 роки.

Українському ринку не бракує якісних технологічних рішень. Йому бракує людей, масштабу, координації та постійних механізмів співпраці.

Саме навколо подолання цих обмежень має формуватися новий порядок денний української Індустрії 4.0–5.0.

Пропозиції до співпраці надсилайте на info@appau.org.ua.