Системна інтеграція в промислових АСУ – диспозиція до 13 липня

Позиції учасників ринку напередодні зустрічі ключових осіб – важлива частина авансцени будь-якої важливої події. А форум системних інтеграторів та замовників промислових АСУ є саме такою подією для спільноти АППАУ, адже останній раз дебати в цій сфері були в нас ще в 2015–17 рр. Що змінилось за ці роки? Ось кілька мазків до загальної диспозиції головних акторів. Безперечно, цей погляд від виконавчої дирекції АППАУ є суб’єктивним, але ми намагались врахувати максимум важливих фактів з нашого досвіду за 5 останніх років.

Головні виклики та пропозиції рішень періоду 2015-17 рр

Позиції та виклики головних акторів задані 2-ма звітами АППАУ 2016 та 2017 років. Перший звіт під назвою «Якість АСУТП: критерії – рейтинги – виклики» базується на опитуванні ринку й змальовує досить контраверсійну картину відносин замовників та провайдерів рішень. Драматичними тут виглядають тенденції з боку замовників, як

«голодні ігри» (надмірний ціновий тиск), завищені очікування по якості рішень на фоні неспроможності оплачувати якісні послуги, елементарне ігнорування та незнання технічних стандартів, конфлікти в центрі закупівель, де зрештою домінують відділи закупівель тощо.

Але не краще виглядають самі провайдери – мало хто з них спроможний перевести технічну аргументацію («супер-пупер 4.0») в фінансово – економічну на кшталт ROI – TCO й зв’язати їх з виробничими КРІ. А саме цього очікують замовники.

Другий звіт про співпрацю вендорів, інтеграторів та замовників в реалізації систем АСУ акцентує на спільних викликах та напрямах рішень. Він більше аналізує стан співпраці головних акторів ринку по відношенню до стратегічних викликів та протиріччях, як ціновий тиск vs намагання підіймати планку якості, короткостроковий фокус на власному виживанні vs декларації про партнерство, наявності окремих вдалих кейсів та прикладів співпраці, але які не утворюють критичної маси.

На відміну від попереднього звіту, тут є вже цілий набір рішень та ініціатив програми #ДієвеПартнерство, зокрема виділяються 5 напрямів дій:

  1. Промислові хай-тек включно з пром. автоматизацією можуть стати одним з ключових драйверів конкурентоспроможності в промисловості. Водночас, звіт застерігає, що це можливо тільки при свідомому та спільному фокусі на ринкових можливостях, а не в продовженні «латання дірок» чи виживанні поодинці.
  2. Малі, але конкретні та дієві ініціативи є більш пріоритетними, ніж великі, але важкі програми (звідки програма співпраці #ДієвеПартнерство).
  3. Потрібно розвивати орг. спроможності організацій – початок Індустрії 4.0 в ті роки ясно показав, що гравці ринку просто не готові до світового буму інновацій.

Окремо, мова йде також про більш ефективне використання партнерських ресурсів та масштабування кращих практик, замість постійних «винаходів велосипедів».

Отже, що змінилось за ці роки – які виклики ми зуміли прийняти й ситуація покращилась, а де тенденції деградації посилились як і передбачали вищевказані звіти?

Головні тенденції останніх років

Загалом, у сфері співпраці головних акторів ринку промислових ОТ-ІТ ми можемо фіксувати наступні позитивні тенденції:

  1. Краща консолідація на рівні стратегій розвитку.
    Мова про появу й часткову реалізацію низки стратегічних проектів в сфері промисловості та хайтек – від НЕС 2030, локалізації виробництв й індустріальних парків, так і окремих секторальних як в нашій Індустрії 4.0 – по кластерному розвитку, мережі Центрів 4.0 / DIH, експорту та фандрейзингу тощо.
    Ключова роль в цьому в цих зрушеннях належить бізнес – спільнотам, в тому числі й АППАУ. Це сприяло покращенню взаємодії між учасниками ринку, що, зокрема, ми бачимо в 2021 на рівні кластерного розвитку в регіонах.
  2. Прийняття інноваційного курсу – як серед замовників, так і провайдерів рішень
    Тут варто виділити тренд «великі бренди як драйвери цифрової трансформації». В підсумках 2018 ми фіксували конкретні проекти та інвестиції великих промислових холдингів як ДТЕК, Інтерпайп, МХП, Метінвест. Натомість, серед провайдерів рішень можна посилатись на наші лендскейпи Індустрії 4.0 2017–2019 років, де виділено десятки фірм – інноваторів. Як підсумок, ми бачимо значний ріст попиту – принаймі, серед частини замовників, й відповідну реакцію ринку.
  3. Покращення фокусу на фінансово-економічних показниках
    Впродовж останніх років й, в тому числі, завдяки низці інноваційних конкурсів, які мали широкий піар, замовники настоювали на якісних обгрунтуваннях окупності у вигляді розгорнутих ТЕО та бізнес-планів. І зрештою, велика частина провайдерів рішень прийняла ці вимоги. Найбільше це видно по стартапам, які регулярно приймають участь в інкубаційних та акселераційних програмах.
  4. Включення окремих системних інструментів підтримки та впливу на рівні держави
    Якщо Державна Інвестиційно Фінансова Кредитна Установа (ДІФКУ) не стала реальним інструментом підтримки інновацій, то Український фонд стартапів має куди більший успіх серед стартапів, в тому числі промислових. Частина наших інтеграторів також користалась послугами ЕРО та дипломатичних каналів МЗС в експортних операціях. Й, звісно, добре працюють в Україні численні міжнародні донори – ПРООН, USAID, GIZ та інші, – вони підтримують МСП, в тому числі, в нашій сфері діяльності в низці ініціатив розвитку.
  5. Зростання фокусу на питаннях експорту – інтернаціоналізації
    Ми вже згадували ЕРО, але варто також відмітити власні спроби консолідації навколо питань експорту. За першим семінаром в Берліні, в АППАУ послідувала низка акцій по інтернаціоналізації – проект ІоТ з поляками в 2018, залучення міжнародних спікерів на 1-ий форум Trans4mation, виграний, але на жаль анульований через COVID-19 грант на Hannover Messe, й зараз – низка експортних дій в рамках проекту ClusteRISE. В цих діях наша спільнота, в першу чергу інтегратори та розробники значно покращують взаємодію в різних форматах. В тому числі, – в новій програмі EIF, де ми маємо вже перші перемоги в інтернаціоналізації, зокрема, в розвитку DIH.

З іншого боку, по ряду проблемних областей, на які вказують звіти 2016–17 рр, ситуація мало змінилась або ж, навіть продовжує деградувати:

  1. Екосистемна співпраця головних акторів – в першу чергу з освітою та наукою
    По великому рахунку, серйозних зрушень в цій сфері не відбулось. Навпаки, закриття Центру 4.0 в Одесі, й зміни в політиці АППАУ в сторону обмеження кількості ЗВО – партнерів та зростання вимог до них, переключення на формат DIH говорять про певну кризу в цій сфері. Відносини між багатьма учасниками ринку та ЗВО поза межами АППАУ також не свідчать про зростання довіри – чого варте, наприклад, рішення МІХ про створення власного металургійного університету. Й ми знаємо головну причину цього, – на жаль, впродовж років ніяких суттєвих реформ в системі ЗВО в сторону їх кращої ринкової орієнтації не відбулось. Не варто тракувати також певне «зближення» ЗВО з ІТ (про це дуже багато інфо в ефірі) як “національний прогрес”. ІТ-галузь, просто навчились набагато краще, ніж інші галузі, використовати ЗВО «як сировину». Тобто, як «конвейєр молодих спеціалістів» і які відразу орієнтуються на глобальні ринки. Ні про які інші сфери розвитку вітчизняного розвитку тут не йдеться.
  2. Технічні стандарти не стали основою технічних політик
    Ми зробили великий крок вперед в 2019-20 в проекті aCampus (5 стандартів), але зараз очевидно, що це мізер в тому обсязі робіт, який необхідно виконати. Знову ж, – самі промислові підприємства ведуть себе дуже пасивно по відношенню до впровадження необхідних стандартів в технічні політики. Тоді навіщо це самим інтеграторам та розробникам? Адже поки що саме на їх експертах та фінансових ресурсах тримається ТК 185 «Промислова автоматизація» й ми всі знаємо, що цих ресурсів вкрай мало. Й чи варто тоді дивуватись, що підрядники не вміють зв’язувати виробничі КРІ з фінансово-економічними? Адже виходить на те, що в самих замовників тут «кінь не валявся», але платити за ці послуги вони не хочуть.
  3. Протиріччя підприємств в політиках фінансів, якості та закупівель. Пасивна роль технічних дирекцій.
    Те, що в рамках середніх та великих підприємств є конфлікти політик – зокрема, між вимогами щодо якості рішень та оптимізації витрат на підрядників, зрозуміло давно, й подібна ситуація є у всіх країнах. Простіше кажучи, якщо технічна дирекція й має якісь свої вимоги та бачення, й намагається їх відобразити у відповідних технічних політиках, то в житті ці вимоги можуть повністю нівелюватись, коли справа доходить до тендерування та торгів. Відділи закупівель можуть вести свою гру, де їхні КРІ не дуже стикуються з КРІ по якості та експлуатації (як ТСО, повна вартість володіння) та технічним вимогам. Саме цю ситуацію зафіксував звіт 2016 про критерії якості, й, відверто кажучи, в нас немає інформації про те, що позиція технічних директорів та керівників напрямів ОТ (АСУТП) – ІТ якось значно покращилась в колі осіб, які приймають рішення. Ця ситуація нівелює стандарти системної інтеграції. Наприклад, ми маємо чимало відгуків від інтеграторів, що для них немає сенсу інвестувати в якісний проектний менеджмент – замовник все одно це не вимагає й не готовий за це платити. Звіт 2016 також фіксує цю ситуацію – тоді як якісне проектне управління є чинником №1 в критеріях якості для інтеграторів, для замовників воно мало останній пріоритет. Або ж, подібним чином, ми бачили, що замовники ніяк не виділяють інтеграторів, які працюють на дорогих, ліцензійних САПР, як Eplan. Як змінилась ця ситуація за останні 5 років? Або ж, більш широко

    «чи з’явились на підприємствах діючі та сучасні технічні політики, які деталізують вимоги щодо впровадження ОТ-ІТ?»

    По нашій інформації, ситуація не змінилась ніяк – ми топчемось на місці й звісно, тут багато питань саме до замовників.
  4. Слабка роль міжнародних вендорів в інноваційному та загальнопромисловому розвитку
    Міжнародні вендори, великі бренди домінують на українському ринку по більшості продуктів ОТ-ІТ. Зокрема, брендам Siemens та Schneider Electric належить добра половина ринку продуктів промислової автоматизації. Водночас, важко сказати, що їх українські філії грають яку-небудь помітну роль в спробах нашої (чи інших) спільнот виробляти спільну промислову, інноваційну, освітню та інші політики національного рівня, чи вирішувати спільні завдання розвитку. Виключно власний піар та продаж своїх продуктів – подібна само-центричність властива для більшості західних брендів в Україні й в аспектах широкої, екосистемної співпраці вони значно поступаються місцевим системним інтеграторам та інжиніринговим компаніям. Саме останні демонструють найбільшу прихильність до цінностей національного розвитку. З одного боку, можна сказати, що це досить очевидно – кому як не вітчизняним виробникам опікуватись про свої інтереси. З іншого, й з огляду на досвід східноєвропейських країн та склад західних філій (де більше 95% персоналу складають українці), інфальтильність західних брендів очевидна. Саме західні бренди, й через своїх місцевих співробітників були засновниками національних політик Індустрії 4.0 в Чехії, Польщі та інших країнах Східної Європи. Вони є активними учасниками різних національних, консолідуючих ініціатив всюди в ЄС. Але в Україні все інакше, й важко зрозуміти в цьому контексті різницю між ДТЕК та «Сіменс Україна».
  5. (Не) визнання ринком системних інтеграторів як рушійної сили в модернізації промислових підприємств й переході на Індустрію 4.0
    Зрештою, й з огляду на медійне та публічне визнання ролі системних інтеграторів та інжинірингових компаній маємо визнати дуже слабкий прогрес в цій сфері. Всі професіонали ринку розуміють, що немає великої різниці в тому, які компоненти будуть встановлені в системах автоматизації – наприклад, від Siemens чи від Schneider. Або, якщо мова про робототехніку – те саме можна сказати про Yaskawa, ABB, Kuka чи Fanuc. Навпаки, є величезна різниця в тому, хто впроваджує ці компоненти, якою є якість та сучасність цих повних рішень.

    По ідеї, саме замовники мали б визнати цю головну роль системних інтеграторів в успішному впровадженні промислових АСУ.

    Але, насправді, їм чомусь «незручно» це робити. В медійних меседжах в якості головних фігурантів успішних історій в нас все одно домінують бренди самих замовників (= «ми це зробили»), та західних брендів (= «це наше обладнання»). Хто виконав весь проект – питання десяте й якось губиться в інформаційному шумі та піарі. Але, за великим рахунком, це також проблема інтеграторів та інжинірингових компаній. Їх маркетинг та піар на голову поступається цим функціям в їх партнерів, й тому «маємо те що маємо». На жаль, ми живемо в світі, де без піару ніяк. Окремі винятки, як від IT-Enterprise, тільки підтверджують цей статус-кво.

Якщо підсумувати вищесказане, то виходить на те, що західні бренди явно не дотягують до національних викликів розвитку, тоді як вітчизняні інтегратори є радше «в тіні». В результаті, «бал править» замовник, і тут вже як кому пощастить, –

але чи будує яка – небудь з названих категорій стратегічну перспективу для економіки країни – питання повністю відкрите.

Напрями дій – для обговорень на конференції 13-15 липня

Ми залишаємось великими прихильниками тези, що співпраця, а не конкуренція є головним чинником довгострокового прогресу. Головний ланцюг створення цінності «вендори –> інтегратори –> замовники» й спільно з середовищем, яке їх оточує (ЗВО, проектувальники, розробники та стартапи, консультанти, агенції, тощо)  має десятки можливостей для спільного зростання. Але якщо мова про ефективність цієї співпраці, то звісно нам не обійтись без розгляду спільних довгострокових цілей та напрямів дій. Саме вони задають початкову координацію, яка є головним чинником ефективності.

Відповідно, три головні завдання наших дискусій в конференції 13-15 років є наступними:

  1. Необхідно вивести та позиціонувати інтеграторів як ключових акторів у впровадженні сучасних промислових АСУ, й отже, як рушіїв модернізації української промисловості в епоху Індустрії 4.0.

    Висвітлення позицій 10+ провідних українських інтеграторів на цій конференції є головною тактикою в досягненні цього ефекту.
  2. Ми хочемо також оновити й досягти консенсусу в переліку та визначенні спільних довгострокових викликів. Наприклад, якщо замовники визнають роль міжнародних технічних стандартів, чи інноваційної екосистеми, чи критеріїв якості як проектування та проектний менеджмент, – то очевидно, що ці речі мали б домінувати в технічних та загальних політиках підприємств, а не віддаватись на відкуп закупівельникам з їхніми підходами «хто дешевше». Тобто, викликом в даному прикладі є сам (низький) статус технічних політик в ієрархії корпоративних правил.
  3. Потрібно демонструвати кращі приклади співпраці у всіх стратегічних завданнях середньо-довгострокового розвитку. Саме такий метод краще всього працює на переконання ринку. Й в першу чергу, це стосується технічних політик замовників та дотичні до цього приклади про їх впровадження у співпраці з ринковими акторами.

В обговоренні цих питань приймуть участь провідні інтегратори та підприємства, кінцеві замовники України. В третій день, ми плануємо також дискусію на ці теми між провідними інтеграторами України, Литви, РФ та Казахстану.

Реєстрація продовжується й ми будемо раді обговоренню цих питань в різних форматах й до початку конференції. Ваші відгуки та коментарі з зазначених питань вітаються.