Інтерв’ю

Сьогодні ми представляємо інтерв’ю з Батиром Аннаєвим, засновником компанії S-Engineering, провідної української компанії в галузі автоматизації та промислового електропостачання.

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Михайлом Сорокіним, генеральним директором української інжинірингової компанії “ВОСТОК”.

Сьогодні ми представляємо інтерв’ю з Андрієм Гуменним, головним інженером ТОВ “Системи Автоматизації Сервіс”, лідера у створенні автоматизованих систем оперативного управління виробництвом.

Interproject GmbH – українська проектно-технологічна компанія, яка має великий досвід роботи в галузях сільського господарства, водопостачання та теплопостачання і надає послуги з проектування, 3D проектування, автоматизації, енергоменеджменту, генерального підряду.

Сьогодні ми представляємо інтерв’ю з Олегом Щербатенком, генеральним директором IT-Enterprise, української продуктової ІТ-компанії.

L4D: Як змінився ваш бізнес після початку  повномасштабного вторгнення? (зміни – від ринкових змін, до змін у вашій компанії)

Олег Щербатенко: Коли почались масштабні військові дії, після 24 лютого, дійсно це не могло оминути наш бізнес, тому що наш бізнес працює з великими виробничими компаніями і перше, що ми відчули – економіка України десь зупинилась, десь ще працює, але є проблеми з логістикою. На початку війни ми сконцентрувались на тих напрямках, де потрібно по-перше допомогти державі, перше що ми зробили –  велику цифрову систему для військових адміністрацій, і ця система допомогла країні вести облік, замовлення, фінансування вести в єдиній системі, ми робили подібний проєкт з Укрзалізницею.

Трохи зменшилась кількість клієнтів, але все одно ми не припиняли роботу нашого R&D центру, ми розуміємо, що наші основні переваги в цифровізації, створенні цифрових двійників, і це потрібно не тільки під час COVID-19, це потрібно і під час війни.

Дійсно зараз багато людей виїхало, багато релоковано і потрібно, щоб виробничі технології були зосереджені на інноваційних технологіях керування виробництвом, це нас підштовхувало до того, що ми повинні зосередитись на продовженні інвестицій в Smart Factory, Digital Twin, все що стосується штучного інтелекту. Ми це просуваємо і в Україні і на іноземних ринках, більше стали працювати на іноземних ринках, звичайно.

У нас був такий приклад, напередодні війни, десь за тиждень до початку війни, ми підписали великий контракт з компанією з Дубаї, це Dubai Cable Company,  це допомагає нам зараз впроваджувати всі ці напрямки на реальних проєктах закордоном.

Під час війни ми приймали участь у виставці Wire 2022 Dusseldorf Germany, CableEnvire, ми приймали участь у двох виставках які були в Каїрі.

L4D: Чи направлена ваша стратегія зараз на збереження персоналу, вихід на нові ринки, релокацію або інші варіанти?

Олег Щербатенко: Всі ці питання ключові, війна вимагає щоб компанія сфокусувалась на командах і персоналі, нам потрібно було підтримати працівників, які виїхали закордон, у нас багато людей, хто працює закордоном на закордонних і на внутрішніх проєктах.

Ми дивимось на події після війни не як на політику виживання, тому що це означало б закриття всіх напрямків. Ми фокусуємо всі команди на створення нових продуктів під час війни. Основний фокус компанії це створення нових можливостей, нових цінностей для клієнтів, нових продуктів.

L4D: Тобто війна дала нові виклики, а не зупинила вас?

Олег Щербатенко: Компанія давно на ринку, ми пережили багато криз: 2008-2009 років, 2014-2015 років, COVID-19, всі ці кризи, як світові так і регіональні, підвищують попит на рішення по цифровізації. Криза призводить до підвищення конкуренції, а працювати в конкурентному середовищі можливо, коли ти більш ефективний, ніж конкуренти, цифровізація – це можливість працювати більш ефективно, це по-перше. По-друге, навіть якщо купити сучасне обладнання, воно ніколи одразу не дасть переваги, цим обладнанням необхідно ефективно керувати, а це теж цифрові технології. Під час усіх криз ми отримували більш сфокусовані потреби клієнтів і ми завжди шукали рішення для клієнтів щоб вони могли працювати більш ефективно, могли розвиватись і під час COVID-19, і навіть зараз, під час війни.

До 24 лютого не було військових адміністрацій, вони були створені вже 6 березня, і ми надали цифрове рішення, щоб працювати віддалено, користуватись цифровими підписами. Це нові вимоги і ми на них реагуємо.

L4D: Чи змінились у вас стосунки з іноземними партнерами?

Олег Щербатенко: Дійсно ми почали просто більше працювати, для нас був великий фокус в Україні, тому що ми продуктова компанія, але ми вже працювали в 15 країнах світу, оскільки ми мали такий досвід до 24 лютого, то ми просто зараз фокусуємось на тому, щоб бути ефективними для партнерів, ми розширюємо кількість контактів, кількість партнерів. У нас окрема команда, яка працює в цьому напрямку, у нас фокус на те, щоб зрозуміти потреби і вимоги кожного закордонного партнера до нас і до наших рішень, як зробити так, щоб ми рухались швидше. У нас є що запропонувати, ми були зосереджені до війни на Індустрії 4.0 і 5.0, Artificial Intelligence, Smart Factory, Digital Twin, Internet of thing, всі ці напрямки ми не згортали, ми бачимо попит на них.

Що стосується Індустрії 5.0, то дійсно ми шукали партнерів, які шукають не тільки ефективне виробництво, а і відповідальне виробництво, все що стосується Green Deal, зменшення кількості відходів, ефективності використанні енергоресурсів. Ми бачимо, що ці рішення потрібні не тільки в Європі, а і в зоні MENA, ми шукаємо партнерів, які працюють Індустрії 4.0 і 5.0, і це дає нам результат.

L4D: В яких сферах діяльності ви оптимізуєте бізнес й скорочуєте витрати? (чи є сфери де ви збільшили інвестиції)

Олег Щербатенко: Ми проводимо оптимізацію по компанії, дивимось, хто з компанії може працювати на зовнішніх ринках, десь набираємо новий персонал, ми інвестуємо в персонал і в нові рішення, проводимо навчання в компанії, навчальний центр компанії працює зараз. Ми все одно розвиваємо компанію для того, щоб вона не втрачала ту швидкість, яку вона мала до війни.

В світі проблеми теж є, є вплив війни в Україні і на світ, все одно проблема в тому, щоб рішення, які вироблять компанії були більш ефективними. Ми робимо так, щоб ці напрямки були пріоритетними.

L4D: Якою наразі є ваша продуктова політика – є плани випуску нових продуктів, чи рішень?

Олег Щербатенко: У нас було багато продуктів, які стосувались Predictive Maintenance, Smart Factory, IoT, але все одно ми шукаємо нові напрямки. Один з цих продуктів Anomaly, це продукт який базується на штучному інтелекті і допомагає компанії по обслуговуванню обладнання, його налаштування може робити не програміст, а користувач і це теж відповідає світовим тенденціям, щоб штучний інтелект був ближче до виробництва, щоб бізнес-аналітик міг самостійно налаштовувати моделі по обслуговуванню обладнання. Ми вкладали в цей продукт і до війни, але зараз збільшили інвестицій в нього, щоб він був доступним у всіх країнах.

Ми продовжуємо ті напрямки, що були і створюємо нові продукти.

Кожен наш продукт відповідає потребам клієнта. Ми бачимо що багато компаній мають обладнання як сучасне, так і менш сучасне, і потрібно зменшити залежність системи від введення даних людиною, ми всі системи наповнюємо даними від інтернету речей, у нас є конструктор Інтернету речей, який можна швидко впровадити.

Наша мета щоб через декілька днів після впровадження продукту можна було отримати результат, ми напряму отримуємо інформацію від обладнання, для цього у нас є прилади інтернету речей для збору даних, є штучний інтелект для обробки цих даних і надання пропозиції по обслуговуванню для людей.

Ми робимо так, щоб час, від постачання продукту до отримання перших результатів був дні, а не місяці, як раніше. Це основна мета продукту, це приведе до скорочення витрат і цей продукт допоможе швидко отримати результат.

Ми такими продуктами займаємось з 2012 року, спочатку ми перейшли на RCM2, а потім перейшли на Predictive Maintenance, тому ми маємо великий досвід в цьому напрямку.

Також у нас є продукт Energy AI і ми там прогнозуємо потребу в енергоресурсах вашого виробництва чи офісу. Ми працюємо в напрямку Predictive quality analytics, ми відслідковуємо процес, який є на виробництві і ми можемо прогнозувати що буде зменшувати якість продукції, якщо відбудеться якась ситуація, і можемо давати команди, для коригування процесу для отримання кращої якості. Ці продукти йдуть на різних моделях штучного інтелекту, і ці продукти – це тематика, яку ми зараз розвиваємо.

Зараз ми просуваємо в цьому напрямку продукт KOEEBOX, який ми почали робити ще до 24 лютого, але зараз бачимо на нього великий попит за кордоном. Плануємо просувати на зовнішні ринки, працюємо над цим.

KOEEBOX – це нове рішення, ми можемо прийти на нове виробництво, встановити цей прилад і він буде давати інформацію про обладнання вже через 15 хвилин, інформацію щодо стану обладнання, простоїв, тощо. І для цього не потрібно залучати програміста чи фахівців з телекомунікацій, для з’єднання з мережею. Цей прилад одразу працює в хмару, перші результати можна отримати за 15 хвилин. Ми просуваємо цю ідею, як наблизити компанію до Smart Factory за 15 хвилин. Ми вже поставляли цей продукт в Емірати, в Єгипет, там ці рішення вже працюють, і готові просувати його в Європу.

L4D: Чи змінився рівень співпраці у вашій спільноті ? (чи збільшилась консолідація серед українських компаній у вашому секторі, в яких напрямах, чи навпаки – зросла конкуренція)

Олег Щербатенко: Я думаю що суттєвих змін не трапилось. В Україні дуже розвинена ІТ індустрія, по різним оцінкам більше 200000 фахівців працюють в ІТ індустрії більшість компаній працює на outsource, є продуктові компанії, ми є великою продуктовою компанією, в нашому середовищі конкуренція не збільшилось, а виклики стосуються проблем заміщення російських ІТ продуктів в Україні. У нас є окремий продукт для України Master, на заміну 1С, зараз в цій сфері іде процес заміщення. Українських продуктів на заміну 1С не так багато, тому що компанії тільки почали цим займатись і створити заміну так швидко неможливо.

Ми займаємось створенням продукту Master з 2015 року, ми вже маємо більше 25000 користувачів нашого продукту Master. Тут ми бачимо конкуренцію для західних компаніях від SAP, Microsoft, але в такій сфері важко працювати іноземним компаніям, оскільки необхідно постійно відстежувати зміни в законодавстві.

L4D: Які ваші прогнози щодо розвитку ситуації на ваших ринках в Україні? на вашу думку, чи є в Україні перспектива для іноземних партнерів – в чому?

Олег Щербатенко: Для відновлення України, потрібно щоб з’явились іноземні партнери які будуть створювати нові виробництва, або робити локалізації в Україні. Це важливо – знайти компанії, які зможуть брати участь у відновленні українського виробництва.

Раніше, по одному з наших напрямів, ми конкурували з іноземними брендами, SAP, Oracle, Microsoft, IFS в Україні, і нашим головним конкурентом був російський продукт 1С. Зараз звузився попит, і цим міжнародним компаніям буде ще важче просувати свої рішення в Україні. Заходити з новими продуктами в Україну буде важко оскільки зменшилась кількість користувачів. Зараз є дуже великий інтерес до Україні в світі і ми сподіваємось з цими компаніями налагоджувати співпрацю закордоном.  Ми бачимо, що Україна сильна не тільки ІТ, а і збройні сили, але ІТ завжди було нашою перевагою. Наша конкурентна перевага те, що ми вміємо пристосовуватись до нових потреб ринку, змін в світі, ми не стоїмо на місці, ми завжди рухаємось вперед.

Наша компанія на ринку більше 30 років і завжди наш фокус був на індустріальних рішеннях, для виробництва. Ми велика компанія, ми маємо досвід і фахівців для цифрової трансформації виробництв. Це також є нашою перевагою. Більшість компаній закордоном вже впровадили ERP, але ми маємо зараз проекти в Китаї, Європі, зоні MENA, і ми бачимо, що рішень з глибокою експертизою у виробництві не так багато. У нас є багато наукоємних рішень. Ми постачаємо не прості рішення, ми багато вклали коштів в штучний інтелект, методи оптимізації, різні підходи до вироблення рішень без участі людини, це наш фокус. Виробництва складні для впровадження цих підходів, ми хочемо показати, що у нас є великий досвід в цьому, ми цим досвідом готові ділитись. Ми створюємо центри компетенцій щодо цих рішень, допомагаємо компаніям впроваджувати ці рішення. Історія нашої компанії показує, що ми багато вкладали всі ці 30 років у наукоємні рішення і працювали на перспективу. Наш власний R&D центр по Індустрії 4.0 і зараз працює, це центр з розробки технологій, ми завжди вкладали в свої рішення, ми завжди вкладали у створення макетів, які ми представляли на виставках по всьому світу.

Думаю, що це дає нам кредит довіри, ми багато працювали з великими державними компаніями, з нашими рішеннями працює Укрпошта (60 000 співробітників), Укрзалізниця (400 000 співробітників), Укроборонпром (група компаній), Антонов, Південмаш, КБ Південне, а також з компаніями, відомими у світі, Інтерпайп, який входить до світових лідерів виробництва труб та залізничних колес. Ferrexpo, Нібулон, цей досвід показує, що ми працювали з великим бізнесом, і дає довіру до наших рішень. Великий бізнес не працює зі старт-апами, великий бізнес обирає стабільні рішення, в яких можна бути впевненими, ми маємо багатий досвід таких проєктів.

Ми працюємо в напрямку підвищення ефективності виробництва в рамках Індустрії 4.0, ці напрямки – від давача до прийняття рішення, все працює в системі, з використанням штучного інтелекту. Наш лозунг «рішення без участі людини», ми це просуваємо більше 15 років, наші рішення від датчика до управління, ми сфокусовані на ефективному управлінні, повний цикл.

Ми просуваємо рішення, які потрібні виробництву, підтримці роботи обладнання, ці напрямки є більш специфічними і наш досвід впровадження рішень управління виробництвами з використанням штучного інтелекту є корисним. Тут є попит і менша конкуренція, ніж в сфері ERP. На них є попит у світі, ми їх просуваємо.

L4D: Які ваші головні пропозиції по співпраці для іноземних партнерів?

Олег Щербатенко: У нас тут є велика перевага, ми просуваємо свої рішення як в Україні так і у світі. Ми створили коннектори з SAP, Oracle, IFS. Ми можемо інтегрувати в ці системи свої рішення, і брати на себе вирішення сфокусованих задач для виробництва, керування виробництвом, якість виробництва, надійність виробництва, все, що вкладається в поняття ОЕЕ. У нас такий досвід, підвищення цього показника на 10-20% у закордонних компаніях. Для тих компаній, які сфокусовані на показнику OEE, наші рішення будуть корисними.

Наш кейс з компанією Інтерпайп можна переглянути тут. В цьому проекті здійснено підвищення ОЕЕ на 15%, досягли дуже високий показник виконання замовлень точно в строк, 95 %. Відслідковують логістику з точністю до 1 години. Вони працюють у 82 країнах світу, 80% у них експорт. Звичайно, всі ці показники були дійсними до війни, зараз є деякі складності.

Раніше був такий напрямок розвитку світової промисловості – все виробляли в Китаї, але зараз Індустрія 4.0 змінила підходи до розміщення виробництв. Зараз фактор дешевої робочої сили втрачає свою вагу, сучасні виробництва працюють по-новому, світові гіганти повертають виробництва в свої країни і створюють високоавтоматизовані та роботизовані системи з використанням штучного інтелекту.

Коли ми приходимо на виробництво ми бачимо наступне: компанії купують нове обладнання, верстати, але все одно воно працює з ефективністю близько 60%. Тому що в будь-якому випадку виникають якісь події, які викликають простої, наприклад, невчасне постачання матеріалів, неправильне планування по замовленням. Зараз, як відомо, майже всі виробництва працюють по замовленням, тому потрібно відстежувати кожне замовлення, але якщо їх тисячі – їх потрібно правильно спланувати, щоб не було простоїв. У нас був досвід, з 60% простоїв, ми знижували кількість простоїв на 15-20%, ми працюємо над виявленням hidden factory. Наприклад, є компанія з ОЕЕ 55 %, це середнє по галузі, компанія будує ще один завод поряд, в якого буде ОЕЕ 45 % таким чином компанія зможе виконати всі замовлення, але ефективність буде дуже низькою. замість того, щоб будувати ще одну фабрику ми приходимо і підвищуємо ефективність управління виробництвом (OEE) на 15-20%, доводимо ОЕЕ до 80%, і це дає вражаючі результати для бізнесу.

Ми започаткували Форум по Індустрії 4.0. Transformation в Києві, перший в східній Європі. Ми планували в 2022 Форум на 1 квітня, були знайдені всі спікери, але нажаль війна зруйнувала ці плани.

Підводячи підсумки хочу сказати, що ми продуктова компанія, яка має власний R&D центр по Індустрії 4.0 та Індустрії 5.0, ми шукаємо партнерів, з якими можна ці рішення адаптувати та впроваджувати в іноземних компаніях, це продукти IoT, Predictive Maintenance, Smart Factory. Наші продукти дозволяю компаніям дуже швидко ставати Smart.

На платформі Land4Developers публікуються інтерв’ю з лідерами українського бізнесу для іноземних партнерів, на сайті АППАУ починають виходити ці інтерв’ю українською мовою. 

Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Едуардом Троценко, CEO Інфоком.

L4D: Як змінився ваш бізнес після початку повномасштабного вторгнення?

Едуард Троценко: 24 лютого, коли почалося вторгнення, для всіх співробітників компанії це був шок. Десь тиждень ми не працювали і вже після цього потроху почали оговтуватися. Частина людей компанії виїхала на захід України, частину людей ми попросили не повертатися, а залишитися за кордоном для того, щоб підтримувати наші іноземні проєкти. Ми стали аналізувати, з якими підприємствами на сьогоднішній день працюють форс-мажорні обставини, з якими ні. Загалом, оборот компанії зменшився, особливо гривневий. А що стосується валюти – у нас оборот залишився на колишньому рівні і навіть став більшим. Здебільшого це відбулося завдяки відкриттю компанії в Словаччині – це дало нам змогу стати для наших зарубіжних партнерів більш стійкими. 

L4D: Компанію в Словаччині Ви відкрили вже після 24 лютого? 

Едуард Троценко: Ні, компанію в Словаччині почали відкривати ще торік, але дуже довго чекали на реєстрацію ПДВ – виявилося це непроста справа. Сама наявність компанії дала впевненості нашим закордонним партнерам, що ми нікуди не дінемося. Хочу зазначити, що ми не зірвали жодного закордонного проекту.

А що стосується українських проєктів – ситуація різна: якісь із них заморожені, є такі, що в перші місяці війни призупинилися, а тепер – продовжилися. Це більше стосується проєктів компаній, які знаходяться в Західній Україні, які фізично не постраждали. 

L4D: А як ринок змінився в Україні з Вашої точки зору? Ваш ринок? 

Едуард Троценко: В Україні частина підприємств не працює, а частина – зберегла працездатність. Як у всіх: перший час шок, а потім почали поступово включатися в роботу. У нас роботи відновилися по багатьох об’єктах навіть в Україні, не виключаючи Південну частину (Одеса) і Центральну частину.

L4D: Наразі ваша стратегія зараз направлена на збереження персоналу, вихід на нові ринки, релокацію або інші варіанти?

Едуард Троценко:

На початку агресії Росії проти України ми дали собі установку, що ми максимально намагаємося зберегти колектив, тому що в нас вузький напрямок і персонал дуже важко підготувати: потрібен час, тривале навчання. З людьми можна швидко попрощатися, але потім буде потрібно заново створювати колектив. Частині колективу ми дали можливість переїхати в Західну Україну, перевезли їхні сім’ї. Частині хлопців, що були за кордоном – ми перевезли їхні сім’ї, батьків, автомобілі допомогли перевезти.

Територіально частина співробітників у Словаччині, частина хлопців в інших країнах: Німеччина, Швеція, Норвегія, Польща. Ми запропонували співробітникам працювати віддалено. Думали над тим, щоб вводити коефіцієнти зменшення на віддалену роботу, як в інших компаніях (у зв’язку з тим, що дехто працює не всі 8 годин, а, наприклад, 6 або 5), але наразі ми залишаємо можливість зберегти персоналу повну заробітну плату.

L4D: А щодо стратегії виходу на нові ринки: ви продовжуєте попередні свої проєкти чи, можливо, з’явилися нові якісь ринки після 24 лютого? 

Едуард Троценко: Як працювали зі своїми стратегічними партнерами, так і продовжуємо працювати – обсяги не зменшилися. Що стосується нових ринків, то є бажання і мета: вихід на ринок заправок для електромобілів, а конкретніше – виробництво швидких електрозаправочних станцій (ЕЗС). І саме Словаччина – це перший наш полігон. У Словаччині ми розвиваємо два напрямки: автоматизація технологічних процесів і розвиток напрямку ЕЗС. Зараз, коли ми почали розвивати цей напрямок, ми робимо цех із виробництва швидких ЕЗС, але водночас почали підтягуватися наші старі напрямки – сонячна енергетика. Виходить, що разом з електрозаправками ми опрацьовуємо і запити з будівництва сонячних електростанцій, якими ми займалися 12 років тому, коли ми побудували першу свою сонячну електростанцію та пішли в нові, цікавіші напрямки. Тобто зараз відновлюємо напрямок дахових сонячних електростанцій.

L4D: В іноземних партнерів якраз є зацікавленість у сонячних електростанціях? 

Едуард Троценко: Саме так.

L4D: А з іноземними партнерами, які у Вас були до 24 лютого, чи змінилися відносини?

Едуард Троценко: Ви знаєте, були питання з боку партнерів щодо планів з подальшого виконання проєктів, тому ми дали можливість не турбуватися і довели, що ми всі наші зобов’язання виконуємо. Віддаю належне партнерам – вони поставилися з розумінням до поточної ситуації і дали можливість працювати за укладеними договорами і навіть укладати нові договори, тому що в нас є впевненість.

L4D: В яких сферах діяльності ви оптимізуєте бізнес й скорочуєте витрати? Можливо, десь Ви збільшили інвестиції?

Едуард Троценко: Ми інвестуємо в розвиток швидких електрозаправок – зараз це витратна стаття, тому що в Україні на точку окупності ми не вийшли – попит в Україні є, але невеликий. Багато інвестицій було на створення програмного забезпечення, архітектури системи швидких ЕЗС. У сукупності ми все одно минулого року вийшли на результат і випустили дослідну партію, яка добре себе зарекомендувала, зробили цех із виробництва швидких ЕЗС і готові задовольняти ринок. Оригінальність нашої заправки в застосуванні якісних брендів, власне інтегроване програмне забезпечення (мобільні додатки для Android, IOS). На жаль, у зв’язку з війною на повне завантаження ми не вийшли, але хочу зазначити, що попит на ЕЗС в Україні зберігся. У зв’язку з нестачею бензину попит на електромобілі зріс, у т.ч. зріс попит і за кордоном. Наш основний напрямок – автоматизація технологічних процесів – тут ми почуваємося впевненими в будь-якій галузі: хімія, металургія, нафтохімія, нафтовидобуток, агросектор. 25 років роботи і понад 1000 проєктів дають нам можливості себе почувати себе впевнено в будь-якій країні.

У будь-якій країні потрібно просуватися, з іншого боку – там на нас не дуже чекають, зате скрізь чекають професіоналів. При вході на новий ринок бажано бути представленим одним з учасників. Наприклад, коли ми відкрили компанію в Словаччині, ми попросили нашого колегу з Siemens, колишнього директора Siemens Україна, і він нас познайомив із Siemens Словаччина, і вже після цього спілкування зі словацьким офісом стало простішим. Так само було і по низці інших брендів.

L4D: Якою наразі є ваша продуктова політика – є плани випуску нових продуктів, чи рішень? Про ЕЗС Ви вже сказали, чи є ще щось, що Ви не згадали?

Едуард Троценко: Електрозаправки – це пристрої, які вимагають великої кількості енергії, їх потрібно десь розташовувати, і не скрізь є необхідна потужність для них. Для цього ми розвиваємо ще один напрямок – зберігання електроенергії. Перед війною ми зробили перший зразок накопичувача енергії контейнерного типу для зберігання енергії та створили каталог для різної ємності накопичувачів. Також ми не відмовляємося від збору потужності сонячної енергії – зеленої енергії. Ми говоримо про те, що має існувати комбінація: електрозаправки зі своїми сателітами – накопичувачами для зберігання енергії, а також виробництво енергії. Наприклад, збирати сонячну енергію, яку можна виробляти вздовж автобанів. Це ідея, до якої ми прихильні і розробили для цього бізнес-план для України з розвитку ЕЗС на основних електромагістралях України, де ми опрацьовували питання створення кластерів (незалежних енергетичних хабів) через кожні 80-100 км. Але це галузь, яка потребує дуже великих інвестицій. У цьому випадку ми виступаємо розробниками, але потрібен ще й фінансовий механізм для роботи з банками, державними установами.

У Європі є свої гравці, яких давно знають, вони вже отримують субсидії з Єврофондів, розвиваються. Ми постійно аналізуємо ринок і намагаємося бути на гребені вимог. Ще один напрямок розглядаємо – виробництво невеликих електромобілів. Зважаючи на наш досвід роботи з безпілотними автомобілями, хочемо створити народний автомобіль типу “тук-тук”, який швидко заправляється, з можливістю швидкої заміни акумуляторів. На електрозаправках ми пропонуємо не тільки заряджатися, а й надавати послуги із заміни акумуляторів для швидкої заправки – це можливо для малопотужних машин. 

Так ми собі уявляємо напрямки роботи нашої компанії: це й автоматизація, проєктування підстанцій за ліцензією до 330 кВт і розподільні пристрої до 7000 А. Наші інтереси: виробництво, розподіл, зберігання енергії та електрозаправні станції.

L4D: Якщо перейти від проєктів компанії до екосистеми, спільноти. Чи змінився рівень співпраці у спільноті? Чи стали більше консолідуватися компанії або конкурувати між собою всередині України?

Едуард Троценко: Всередині України завжди була висока конкуренція, інколи Україна мені нагадує “тарганів у банці” – ринок маленький і немає культури ведення європейського бізнесу, робота на мінімальних ставках і маніпуляції із Замовниками для збільшення вартості робіт. У Європі все трохи інакше. Зараз набагато більше йде розмова про консолідацію, але здебільшого українськими компаніями за кордоном, коли частини команд переїхали. Є приказка: краще слабка кооперація, ніж конфронтація. Зрозуміло, що всіх грошей не заробиш, але в кожного керівника є відповідальність перед людьми, які працюють у компанії, їх потрібно забезпечити фронтом робіт і заробітною платою. Хочу сказати, що наша компанія за 25 років на ринку жодного разу не затримала заробітну плату, у нас не було боргів, оскільки особисто я вважаю це “святим” і що не можна цим питанням маніпулювати. Ми платимо рівно і вчасно, не втрачаємо довіри своїх співробітників. 

L4D: Ви маєте на увазі, консолідація українських компаній зростає за кордоном? Їх об’єднує те, що вони в чужій країні, в чужій спільноті? 

Едуард Троценко: Так. Адже частина фахівців є в нас, частина в конкурентів, і є пропозиція зв’язати, наприклад, чиїхось монтажників і наших програмістів і разом взяти участь у проєкті для одного об’єкта. Поки що це на рівні переговорів, але вважаю, що вже плюс.

L4D: Які ваші прогнози щодо розвитку ситуації на ваших ринках в Україні? Чи є в Україні перспективи для іноземних партнерів? Як ви вважаєте?

Едуард Троценко: Хочу сказати, що я належу до оптимістів і вважаю, що в Україні все буде добре. Перший час у мене був шок, перші дні два, а з понеділка я прийшов на роботу з бажанням діяти. Саме тоді ми почали перевозити людей, розподіляти ресурси. У підсумку я оптимістично ставлюся до розвитку України. Упевнений, що ми переможемо, адже кожен із нас: керівник і співробітники, ми працюємо на фронт і в хлопців висока мотивація.

Співробітники за кордоном розуміють, що потрібно працювати більше і забезпечити роботою інших, частину наших хлопців на передовій. Ми намагаємося допомагати і підтримувати наших мобілізованих співробітників, також беремо шефство над низкою бригад, зокрема в гарячих точках. Україна стане ще сильнішою, сюди підтягнуться компанії, із закритим російським ринком, в Україну я очікую більші інвестиції, і нам потрібно вже готуватися до того, щоб ми могли бути корисними Україні: буде багато реконструкцій, будівництва нових заводів. Важливо для цього зберегти наш колектив і залучати нових людей. Для цього ми співпрацюємо з університетами, шукаємо “вундеркіндів” для наших напрямків. 

L4D: Позитивні прогнози вселяють упевненість у завтрашньому дні. Як гадаєте, чи мають іноземні партнери на вашому ринку перспективи співпраці з Вами на ринку України в перспективі? 

Едуард Троценко: Якщо іноземні компанії будуть заходити в Україну, вони будуть приходити з технологіями, так завжди було. І такі компанії завжди шукають місцевих партнерів, які можуть реалізувати виробництво, і ми вже не вперше так працюємо. Так працює і Siemens, і багато інших компаній. Адже не всі іноземні фахівці хочуть їхати в Україну на монтаж, а шукають місцевих партнерів-інтеграторів. Ми чинимо так само, виконуючи проєкти, наприклад, в Африці або Індонезії. А в нас якраз сертифікація в усіх напрямках, і ми будемо завжди дуже цікаві. 

L4D: Тобто, ви виступаєте інтеграторами нових технологій в Україні? 

Едуард Троценко: Так, інтегратори і надаємо сервісне обслуговування. Іноземні компанії зацікавлені залучити місцевого учасника і таким чином надавати сервісне та післягарантійне обслуговування, зокрема.

L4D: Які ваші головні пропозиції по співпраці для іноземних партнерів? Які основні напрямки ви б хотіли далі просувати?

Едуард Троценко: У нас є знання і досвід у CAD системах з проєктування, систем автоматизації, електропостачання. Ще один напрямок – розробка програмного забезпечення для автоматизації, застосування такого ПЗ як PCS7 від Siemens, це розробка ПЗ для контролерів Schneider Electric – у цьому в нас величезний досвід. Ми працювали в зовнішніх проєктах і раніше і віддавали наших фахівців на аутсорсинг. Наприклад, брали участь у проєкті щодо плаваючих платформ у Норвегії, розробляли ПЗ для вибухонебезпечних виробництв – наші фахівці зі знанням англійської мови та досвідом роботи понад 10 років дуже затребувані на ринку. 

L4D: Компанія пропонує як послуги, так і віддає окремих фахівців? 

Едуард Троценко: Так, у нас є напрямок, який активно розвивається останні 3 роки – енергоаудит. Полягає в повному енергетичному аудиті підприємства, насамперед це аудит проєкту (чи правильно обрано автомати, кабелі, потужності, чи витримають трансформатори), далі перевіряємо відповідність проєкту та його реалізації, даємо рекомендації для подальшого розвитку, аналізуємо достатність потужності, даємо рекомендації з налаштування мережі та готуємо повний звіт, використовуючи спеціальні американські програми ETAP, Neplan, які дають нам змогу кваліфіковано робити енергетичні звіти. У нас є замовники, які залучають нас до таких робіт і дають нам таким чином залишатися на плаву.

Второе интервью по теме кибер-безопасности. В “гостях” ТК 185 Александр Потий, доктор технических наук, профессор, заместитель главного конструктора Института информационных технологий. В области кибербезопасности, информационной безопасности работаю больше двадцати лет.

Як ви оцінюєте розвиток в Україні кібер-безпеки в промислових системах керування (АСКТП)? – наскільки ми відстаємо від сусідів, від розвинутих країн й наскільки просунулись за останні 3 роки?

Скорее всего, что мы не сможем сейчас оценить, насколько мы продвинулись в кибербезопасности именно промышленных систем типа SCADA, поскольку в последнее время я не слышал, чтобы проводились соответствующие аудиты подобного рода систем на промышленных предприятиях, кроме тех систем, которые относятся к классу информационно-телекоммуникационных, подпадающих под закон «О защите информации в автоматизированных системах Украины». Поэтому, здесь сложно сейчас сразу ответить. Очевидно, что, поскольку каких-либо крупных инцидентов в промышленности не наблюдалось, какие-то мероприятия по защите информации в подобных системах выполняются; в соответствии с какими стандартами – тоже непонятно, поскольку известный международный стандарт IEC 62443 в Украине еще на работает. Скорее всего, что эти предприятия выполняют нормы стандартов, если от них требуют этого их заграничные заказчики. Например, надёжность или безопасность систем в энергетическом секторе нам продемонстрировали последние события по вирусной атаке в 2017-2018 годах, в 2015-2017 годах, которые привели к известным блэкаутам, то есть, можно сказать, что не всё там хорошо с точки зрения обеспечения безопасности информации.

Чи знаєте ви що небудь про координацію – синхронізацію в цій сфері зусиль різних гравців на державному рівні? – Адже мова йде про кібер-безпеку критичної інфраструктури.

На сегодняшний момент уже несколько лет идет дискуссия относительно принятия закона «Про критическую инфраструктуру и ее защиту», основными разработчиками-провайдерами этого закона являются специалисты Института стратегических исследований и всё это делается в рамках реализации стратегии кибербезопасности в Украине. И сегодня ГосСпецСвязь является одним из провайдеров и игроков, которые разрабатывают и внедряют требования по кибербезопасности на объектах критической инфраструктуры. Объекты, которые работают с использованием промышленных систем, SCADA-систем, скорее всего, будут отнесены к объектам критической информационной инфраструктуры, и следовательно, в случае, если они будут отнесены к соответствующей категории критичности, к ним будут предъявлены требования про обязательности выполнения требований по кибербезопасности. На сегодняшний день подготовлена постанова Кабинета Министров №518 о требованиях по киберзащите на таких объектах, и готовится проекты документов. В ближайшее время они будут рассматриваться, скорее всего, относительно категорирования объектов критической инфраструктуры, а также разработки документов, которые будут рассматривать требования по кибербезопасности для объектов критической инфраструктуры не зависимо от формы их собственности. Вот такая работа на данный момент на уровне государственных органов ведется.

Хто взагалі повинен координувати такі дії та яким чином? Хоча б на рівні законодавства? І як це робиться в інших країнах?

В Украине, в случае принятия закона «Про защиту критической инфраструктуры», будет создаваться государственная система защиты критической инфраструктуры и будет назначен или сформирован государственный уполномоченный орган по защите критической инфраструктуры, который будет координировать усилия всех министерств, ведомств, которые отвечают за соответствующие сектора критической инфраструктуры с точки зрения обеспечения безопасности объектов критической инфраструктуры. Это общепринятая практика в мире. Аналогично, принимаются соответствующие законы, формируется такая государственная система, где назначается соответствующий ответственный орган, центральный орган государственной власти, отвечающий за защиту критической инфраструктуры. Это может быть и Министерство внутренних дел в каких-то странах, это может быть отдельно выделенный орган, это могут быть какие-то другие центральные органы власти, но суть остается такая же. То есть, модель выбрана следующая:

• в государстве формируется список жизненно важных или критических услуг, которые предоставляются в различных секторах; эти услуги предоставляют объекты критической инфраструктуры: предприятия, организации любой формы собственности, которые предоставляют эти услуги для населения.
• Назначается соответствующий уполномоченный орган в лице министерства или другого государственного органа власти, который отвечает за соответствующий сектор критической инфраструктуры и отвечает за реализацию политики и требований безопасности объектов критической инфраструктуры в своем секторе.

 Що можуть робити самі учасники (замовники, провайдери, галузеві асоціації), щоб прискорити процеси впровадження надійних систем протидії кібер-загрозам?

Скорее всего, что здесь можно строить работу в рамках государственно-частного партнерства для того, чтобы решить несколько задач. Первая — это донесение собственникам критических ресурсов о тех опасностях и угрозах, которые реально существуют для того, чтобы они могли реально оценить и осознать те угрозы, которые существуют для их бизнеса, для их критических активов. Соответствующим образом проводить со стороны, например, ассоциаций, промышленных ассоциаций, которые проводят работу по осведомленности, информированности потребителя в этих угрозах, а также информированности по продуктам, которые существуют на рынке для предотвращения таких угроз. Через такие же промышленных или какие-то иные ассоциации осуществляется взаимообмен информацией об угрозах и кибер-инцидентах, которые случились на объектах критической инфраструктуры среди пользователей, что позволяет оперативно откликаться производителям, которые могут предлагать новые решения для рынка, для предотвращения новых угроз, существующих угроз, а также для того, чтоб можно было уменьшить риски или последствия после реализации тех или иных угроз.

 Яку роль в цих спільних процесах еволюції ви відводите стандартам як ISO 27001 та IEC 62443?

Основная эволюционная роль в принятии и реализации требований этих стандартов в Украине заключается в том, что происходит постепенная смена парадигмы построения систем защиты информации, а именно, построение их на основе модели управляемого риска , которая позволяет перейти собственникам систем к работе по защите информации на постоянной основе с учетом риска, который существует для их активов. Таким образом, мы можем уйти от предыдущей парадигмы гарантированной защиты, которая так или иначе, скажем так, «просвечивается» в нынешних нормативных документах, к новой парадигме управляемого риска, которая позволяет сэкономить или оптимально, или эффективно, или рационально использовать средства для снижения риска, перекрытия угроз безопасности на предприятиях и т.д.. Эти два стандарта, по сути, позволяют реализовать такую модель, только стандарт ISO 27001 — более широкой сферы действия, а IEC 62443 — в основном предназначен для промышленных систем, но тоже вводит систему управления рисками безопасности.

Після серії цікавих інтерв’ю експертів по стандартам вертикальної інтеграції, КПЕ та порційного виробництва, прийшла черга інших стандартів. Першим з експертів по кібер-безпеці, дає відповіді Михайло Калін – СЕО Red & Blue team, провідної української команди з області кібер-безпеки в АСУТП.

1. Декілька слів про себе: освіта, позиція, досвід роботи.

Освіта- Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації України; Позиція- cofounder, CISO компанії R&B team LLC. Досвід роботи – Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України на офіцерських посадах, потім робота в консалтингових компаніях та інтеграторах на посаді керівника напрямку інформаційної безпеки, зараз очолюю компанію R&B team, яка сфокусована на захисті від кібер атак.

2. Як ви оцінюєте розвиток в Україні кібер-безпеки в промислових системах керування (АСКТП)? – наскільки ми відстаємо від сусідів, від розвинутих країн й наскільки просунулись за останні 3 роки?

Розвиток дуже повільний, але тенденція позитивна, тобто промислові компанії вже починають впроваджувати заходи із кібер безпеки в АСКТП. Найбільшу активність ми спостерігаємо на об’єктах, пов’язаних з нафто-газовою промисловістю, металургією та енергетикою, де рівень ризику і ймовірність катастрофічних наслідків найвищий. Основним двигуном розвитку стала атака на енергетичні об’єкти України в кінці 2016 року, xPetya червня 2017го року та усвідомлення, хоча і частково, реальності кібер загроз.
Сусідні країни, як Польща, Туреччина і навіть Румунія, вже опереджають нас на 3-4 роки за технічним оснащенням, а головне, розумінням менеджменту в необхідності урахування кібер ризиків в промислових системах керування.

На сьогоднішній день українські промислові компанії знаходяться в дуже вигідному положенні, як би це дивно не звучало. Оскільки промислові системи керування ще автоматизовані частково і процеси автоматизації та цифровізації підприємств в Україні лише розпочинаються, більшість з них має можливість впровадити процеси і засоби кібер захисту під час своєї трансформації, що значно підвисить рівень ефективності безпеки.

3. Чи знаєте ви що-небудь про координацію – синхронізацію в цій сфері зусиль різних гравців на державному рівні? – Адже мова про кібер-безпеку критичної інфраструктури.

Більше десяти років я спостерігаю в сфері інформаційної безпеки протистояння різних державних установ за отримання бюджетів на галузь інформаційної, а зараз і кібер безпеки. І вже навіть після гучних інцидентів ситуація не змінюється, вона тільки посилюється боротьбою за вплив на координацію і контроль в даній галузі.
Однак є і позитивні спостереження, наприклад, ініціатива незалежної організації (АППАУ) за підтримкою Німецького товариства міжнародного співробітництва у виведені міжнародного стандарту ISA/IEC 62443-2-1 на рівень ДСТУ. Ми теж намагаємось долучитись до цього процесу. Сподіваємось, що ця активність приведе до результатів і ми отримаємо раціональні вимоги на державному рівні.

4. Хто взагалі повинен координувати такі дії та яким чином? Хоча б на рівні законодавства? І як це робиться в інших країнах?

Координувати дії в галузі кібер безпеки, на мою думку, повинен лише кваліфікований державний орган і діючі закони, щодо зобов’язання захисту різних типів об’єктів та інформації певним чином. Таким шляхом пішли і Сполучені Штати і Європейський Союз.
Наприклад в 2002 році в США було оновлено методи захисту інформації в урядових організаціях – створено федеральний закон про управління інформаційною безпекою, потім прийнята національна стратегія захисту кіберпростору в США в 2003 році (це 16 років тому) ми прийшли до цього лише в 2016му. Зараз в США по кожній галузі створені певні стандарти та вимоги із кібер безпеки, за невиконання яких передбачені величезні штрафи і це працює. В енергетичному секторі штрафи за невиконання вимог НКРЕ доходять до десятків мільйонів доларів і це реально працює.

5. Що можуть робити самі учасники (замовники, провайдери, галузеві асоціації), щоб прискорити процеси впровадження надійних систем протидії кібер-загрозам?

Вивести це питання на рівень діючого законодавства та визначити розміри штрафів за порушення закону, що будуть значно більше ніж вартість впровадженя процесів та засобів безпеки.
Усвідомлювати ризик та в першу чергу залучити керівництво підприємств до процесу оцінки кібер ризику.

6. Яку роль в цих спільних процесах еволюції ви відводите стандартам як ISO 27001 та IEC 62443?

Названі стандарти є ефективними допоміжними засобами для впровадження та підтримки неперервного процесу кібер безпеки на підприємствах, тим більш що стандарт ISA/IEC 62443 враховує саме функціональні властивості АСУТП, в той час, як ISO 27001 більше підходить до систем і процесів корпоративного рівня.

[perfectpullquote align=”full” cite=”” link=”” color=”” class=”” size=””]Якщо взяти ці два стандарти за основу технічних політик підприємств в області кібер безпеки на промислових підприємствах і оперативними темпами, за 1,5 -2 роки здійснити хоча б 70-80% вимог та рекомендацій які там викладені, ми прийдемо до покращення стану кібер захисту всієї промисловості в рази.[/perfectpullquote]

Звісно, не слід забувати, що навіть 100% відповідність стандарту не гарантує нульового ризику і на кожному об’єкті, в системі необхідно враховувати їх специфічні властивості.

Резюмуючи, наголошу, що створення вимог до кібер безпеки на об’єктах промисловості необхідно запроваджувати на державному рівні і негайно, оскільки ризик з кожним днем тільки зростає і його реалізація призводить не лише до фінансових втрат з семизначними цифрами але й до екологічних катастроф міждержавного значення.

В рамках проекта aCampus АППАУ берет интервью у экспертов, которые знают тему стандартов. Сегодня мы знакомим вас с мнениями Евгения Ковнира – одного из лучших украинских специалистов по теме бережливого производства и систем производственных КПЭ из компании ДТЕК. Евгений сертифицирован на Lean Six Sigma Black Belt в компании ДТЭК, является Data Scientist и членом американской ассоциации качества (ASQ). Интервью берет Александр Юрчак.

А.Ю. – Евгений, как давно вы знакомы со стандартом ISO 22400 и, если шире, как давно занимаетесь темой производственных КПЭ? Какой ваш опыт?

Е.К. – Темой производственных показателей напрямую или косвенно занимаюсь последние 8 лет. Моя цель как эксперта в повышении эффективности бизнеса – позитивно влиять на производственные процессы, а КПЭ являются инструментом оценки достигнутого результата. С 2013 по 2015 год мы с коллегами активно занимались внедрением проектов по повышению операционной эффективности с применением инструментов Lean Six Sigma на активах ДТЭК: шахты, обогатительные фабрики, ТЭС. На определенном этапе родилось понимание, что наличие факта экономического эффекта от внедрения проектов по улучшению процессов не всегда говорит о том, что технические показатели, лежащие в основе расчета эффекта, стабильно хороши. Например, можно отслеживать изменение показателя «Освоение жд вагонов до полной грузоподъемности» по среднему арифметическому, а именно сравнивать средний недогруз вагонов за некий период, скажем, «минус» 0.5 тонн с максимально дозволенным недогрузом «минус» 1 тонна. Как видим средний факт погрузки за период не выходит за пределы нормативного недогруза. Но это по среднему, а при этом фактическая доля отдельных вагонов, недогруженных более чем на 1 тонну, может составлять 30%. Предприятию – убытки, а КПЭ-то в норме, можно платить премию. И на каждом предприятии тогда был свой подход к расчету показателей. Потому возникла необходимость унификации КПЭ на всех производственных активах и в 2015 году мы приступили к созданию концепции полномасштабной системы КПЭ в компании ДТЭК. При выборе подходов к расчету КПЭ мы с коллегами пользовались специфическими отраслевыми стандартами, например, при разработке показателей для ТЭС использовали IEEE Std 762-2006 «Standard Definitions for Use in Reporting Electric Generating Unit Reliability, Availability, and Productivity». О существовании же общего стандарта ISO 22400 узнал совсем недавно как раз благодаря популяризации этого стандарта вашей ассоциацией [Смеётся – А.Ю.].

 

А.Ю. – В недавнем опросе АППАУ в ответах наших респондентов мы видим, что только треть опрошенных знает этот стандарт, – остальные либо не знают, либо только слышали, но не вникали. Поскольку вы давно в этой теме, 2 вопроса – а) является ли важным вопрос стандартизации КПЭ – или это дело каждого предприятия и «не надо заморачиваться», б) если это важно – какие институты в нашем государстве должны отвечать за это или хотя бы способствовать продвижению стандартов.

Е.К. – Смысл стандартов – распространение подходов, что признаны на текущий момент лучшим практиками.  Минус стандартов – серьезное запаздывание с донесением до целевой аудитории. Почему? Обычно это просто не информированность. Вы спросите экспертов сколько они могут назвать украинских журналов, которые пишут, скажем, о вопросах управления качеством? Я, например, читаю американские Quality Progress, Quality Engineering и пр. Эти журналы мне доступны как члену Американской ассоциации качества (ASQ). Но не все эксперты могут подписаться на недешёвые отраслевые журналы и читать стандарты в оригинале. И это отражается на каждом из нас. Например, работая с методологией Lean Six Sigma я не могу опираться на отечественные стандарты – их попросту нет. Какой стандарт проведения анализа причины брака на производстве с применением диаграммы Исикава? Какой стандарт построения контрольных карт Шухарта с целю выявления особых причин вариации параметров при обычных измерениях качества продукции в том числе в парадигме Quality 4.0? [perfectpullquote align=”full” cite=”” link=”” color=”” class=”” size=””]Украина в этом смысле отстает даже от РФ, где издано много ГОСТов по различным аспектам повышения качества процессов. Полагаю, что мы отстаем от РФ в данном вопросе лет на 10, а от западных стран… даже не хочу никого пугать своими оценками. [/perfectpullquote]

Как в той же РФ издавались упомянутые стандарты? Все просто – существует государственная программа развития экономики через повышение производительности труда. Ради интереса зайдите на сайт http://производительность.рф и увидите масштабы этой работы: есть специальные комитеты при министерствах, технопарки, консультанты, в том числе по вопросам КПЭ, бизнес-тренеры, сообщества экспертов и самое главное перечень конкретных предприятий, которые присоединились к программе и информируют на упомянутом портале о текущих проектах и динамике улучшения КПЭ (тонны, погонные метры, литры, человеко-часы и прочее). Я мечтаю о том, чтобы мы сделали аналогичную программу в Украине, но для этого в правительстве должны появиться люди с мышлением не в стиле «как получить очередной транш из Европы», а с мышлением «что мы можем сделать сами для того, чтобы повысить эффективность наших производственных предприятий, измеряя эту эффективность правильными КПЭ, которые привычны и понятны западным инвесторам»? Потому отвечая на вопрос о том, кто государстве должен продвигать перевод стандартов отвечу – не знаю, могут быть разные модели. [perfectpullquote align=”full” cite=”” link=”” color=”” class=”” size=””]Но то, что каждое предприятие не должно изобретать свой собственный свод КПЭ без ознакомления с лучшими мировыми практиками – уверен. [/perfectpullquote]

А.Ю. – По другим опросам АППАУ мы знаем, то системы КПЭ есть на большинстве крупных предприятий, но большого доверия у управленцев к ним нет, так как данные вводятся вручную. Этот опрос подтвердил ту же ситуацию – только треть респондентов говорит, что данные измеряются автоматически. В остальных 70% – речь об ручном вводе данных. Насколько эта проблема серьезная по вашему опыту?

[caption id="attachment_8616" align="alignnone" width="584"] Евгений Ковнир на активах ДТЕК.[/caption]

Е.К. – Нужно признать, что большинство показателей на украинских предприятиях сотрудники записывают вручную, не руководствуясь никакими стандартами о принципах съема показаний, методах расчета объемов выборки значений, методах обработки статистических выбросов в данных и способах усреднения величин. Все эти первичные данные вносятся в огромное количество самодельных форм в MS Excel, которые изобилуют ошибками в формулах, эти ошибки сложно вовремя выявить. Эти файлы MS Excel часто хранятся в беспорядке. Потеряв такой файл, его всегда можно за вечер «сочинить» заново, и из этого файла рассчитать любые КПЭ и руководство сделает из этих данных любые бизнес выводы. По результатам одного из исследований, проведенных в США, 11% медицинских записей содержат ошибки. А последствия таких ошибок гораздо существеннее, чем, неточный расчет, скажем, показателя MTBF (средняя наработка на отказ) для группы насосов. Потому я думаю, что в промышленности таких ошибок гораздо больше. Ценность КПЭ проявляется на втором этапе так называемой «аналитической цепочки ценности» – концепции, которой руководствуются компании с развитой аналитической культурой. Полная цепочка выглядит так: «Данные» – «Расчет факта КПЭ» – «Анализ причин отклонений» – «Принятие решения об изменении процесса» – «Внедрение». А потому из-за сбоя на этапе расчёта КПЭ дальше страдает вся последующая цепочка и бизнес в целом. Более того, даже автоматический сбор информации не гарантирует точности КПЭ. Каждое фактическое значение показателя берет начало с первичных датчиков, которые могут не проходить надлежащую калибровку, данные с датчиков могут собираться в АСУ разных производителей, где правила расчета, округления, агрегирования данных основаны не на стандартах, а на мнении разработчика. Качество данных – это отдельная крупная тема. Скажу так, что если принятие решений основано на данных, то этот вопрос должен иметь первостепенное значение в бизнесе.

А.Ю. – Если говорить о бережливом производстве – у вас много публикаций по этой теме, – как там обстоят дела с замерами КПЭ? Есть ли здесь проблема «человеческого фактора» (ручных измерений) и с этим ли, в первую очередь, связан тренд Digital Lean?

Е.К. – Я не рассматриваю тему КПЭ в отрыве от темы Lean, так как второе – это метод достижения первого. Идеолог «японского экономического чуда» Эдвардс Деминг говорил, что существует только 3 способа достичь выполнения амбициозного КПЭ: 1) изменением существующего процесса, 2) путем фальсификации данных, 3) путем увеличения затрат (например, за счет невыполнения других КПЭ). Потому если КПЭ вашего предприятия основаны не на принципе соблюдения «нормативного уровня КПЭ» (например, нормативный уровень поломок или брака), а на принципе «то, что вчера было рекордом – сегодня уже норма и так далее», то постоянное изменение процесса – это единственный путь достижения все более агрессивных целей по КПЭ. А значит выживание бизнеса в условиях конкуренции будет определяться количеством и качеством попыток по совершенствованию процессов, что будет находить отражение в КПЭ. Потому традиционно проекты Lean Six Sigma инициируются в качестве корректирующей меры на стабильное невыполнение КПЭ. Lean Six Sigma – это по сути основанная на данных «процессная хирургия», где качеству данных уделяется особое значение. Есть в арсенале этой методологии ряд аналитических инструментов, которые позволяют оценить и скорректировать систему сбора данных, например, анализ системы измерения R&R Gage (который рекомендован ISO 9001). Что касается ручного сбора данных, то не все можно цифровизовать, т.к. никогда не знаешь, какой процесс придется улучшать в следующий раз. Время ремонта оборудования превышает целевое значение? Нужно делать хронометраж вручную на месте. Время погрузки вагона больше нормы? А вот здесь уже может быть база данных SAP, которую часто заполняют люди вручную. Нередко встретишь в SAP внесенные вручную значения: вагоны грузоподъёмностью «70» тонн и рядом «70 000» тонн. Ошибка, да, но в таких базах могут быть миллионы строк, никакой MS Excel не поможет выявить такие ошибки, здесь не обойтись без навыков data science. Температура пара – важный КПЭ низкого уровня, факт которого определяется полностью автоматически. Но иногда датчики или преобразователи могут выдавать мгновенные значения параметра, в тысячи раз больше технически возможного, например, при переходных процессах в цепях электропитания датчиков. Эти данные потом усредняются машиной и результирующий показатель КПЭ может значительно отличаться от значений, которые измерил менее капризный аналоговый прибор. Все эти «всплески» в электронике не получают надлежащего изучения ввиду огромности массивов (часто это терабайты) и отсутствия базовых навыков анализа данных у персонала. Сам я давно выполняю анализ данных и расчет динамики КПЭ на языке программирования R.

Что касается разницы lean и digital lean, то для меня это как рок и хард рок, те же аккорды, но гитары подключаются через другие «примочки», что оказывает другой эффект. Раньше человек выбраковывал заготовки, а теперь computer vision. Раньше человек записывал в бумажную ведомость тоннаж вагона и вносил потом в SAP, а теперь данные автоматически попадают в систему. Эффект – в улучшении системы сбора данных, но не в улучшении самого производственного процесса. Просто теперь проблемы и отклонения оценены более точно. Но никакой диджитал механизм не сможет подсказать, как снизить, например, процент дефекта пайки электронной платы, который так точно распознал искусственный интеллект. Здесь требуется классический lean: команда проекта, диаграмма потенциальных причин возникновения дефекта на листе ватмана, мозговой штурм и проверка многих гипотез вручную. Да и сам робот нуждается в улучшении не меньше, чем железо без искусственного интеллекта. Не верите? Езжайте с экскурсией на завод американской компании Jabil, что расположен в г. Ужгород. На заводе внедрены высокие технологии, роботизация, IIoT, но работа над улучшением процессов там ведется даже более интенсивно, чем на нецифровых производствах. Это происходит благодаря тому, что они постоянно стремятся улучшать производственные КПЭ, а иначе нельзя, ведь конкуренты делают то же самое. Кстати, на заводе Jabil, не в пример многим менее продвинутым производствам, сотрудники четко понимают и используют показатели, отраженные в ISO 22400: FPY, Cp, Cpk, OEE и пр. И если показатели не выполняются – то они знают, как изменить процесс к лучшему.

Эдвардс Деминг говорил, что указание рядовому сотруднику цели (КПЭ) без указания средств ее достижения – это преступление. Потому внедрение передовых подходов к постановке и расчету КПЭ должно идти бок о бок с распространением методов достижения этих КПЭ. Многие развитые страны начали так действовать несколько десятилетий назад и методы давно доказали свою эффективность: внедрение систем КПЭ, использования аналитических методов улучшения процессов, обучение сотрудников. Мы украинцы все ищем свой особый путь к процветанию, хотя значительных результатов сможем достигнуть, просто изучив существующие лучшие практики в развитии экономики, используя внутренние резервы, а не ожидая финансовой и явно не безвозмездной помощи c запада.

А.Ю: – спасибо большое, Евгений за интервью, – и до новых встреч в наших экспертных дискуссиях.

Е.К: – Спасибо!

Terawatt Group  – член АППАУ с 2013 года, один из ведущих интеграторов и инжиниринговых компаний Украины в области металлургии. В состав группы входит несколько компаний, включая ведущего системного интегратора АСУТП Azov Controls. Представляем вашему вниманию интервью с директором компании Андреем Калантаренко после участия в крупнейшей мировой выставке в металлургии METEC 2019.

Cпециализированная металлургическая выставка МЕТЕС 2019 проходит 1 раз в 4 года. TeraWatt Group участвует второй раз. Андрей Калантаренко рассказывает об участии своей компании, а также дает свое видение участия украинского государства в развитии промышленных рынков и экспорте.

0:55 Андрей отметил масштабность выставки МЕТЕС 2019

1:55 профиль компаний-участников

3:05 рассказывается, что было представлено на стенде компании, а именно:

3:50 возможность виртуально с помощью 3D очков перенестись на реализованные объекты

4:12 стилизованный автомат «Газ-Вода» и рулетка. Зачем они нужны на металлургической выставке?

7:00 какие именно компании из Украины принимали участие в выставке.

10.14 почему крупные вендоры не были представлены на выставке

12:08 спустя 4 года, – «ТЕРАВАТТ ГРУП» в этом году повторно принимает участие в выставке. Что это дало?

12:52 представленность Индустрии 4.0 на выставке

14:54 как европейские государства помогают своим промышленным компаниям-экспортерам

15.34 государственная поддержка сектора металлургии в Украине. Какая помощь нужна?