До форуму 13–15 липня «Системна інтеграція промислових АСУ» надаємо огляд провідних системних інтеграторів АППАУ. Власне, вони є головними учасниками дискусій цього форуму й нашій аудиторії варто знати наперед, хто ці компанії, які їх головні успіхи та виклики, й що буде на форумі.
Позиції учасників ринку напередодні зустрічі ключових осіб – важлива частина авансцени будь-якої важливої події. А форум системних інтеграторів та замовників промислових АСУ є саме такою подією для спільноти АППАУ, адже останній раз дебати в цій сфері були в нас ще в 2015–17 рр. Що змінилось за ці роки? Ось кілька мазків до загальної диспозиції головних акторів. Безперечно, цей погляд від виконавчої дирекції АППАУ є суб’єктивним, але ми намагались врахувати максимум важливих фактів з нашого досвіду за 5 останніх років.
Разом підняти планку вітчизняної Індустрії 4.0 – це давній, але все ще нереалізований виклик для наших технічних експертів, особливо з університетів. Чому? 3 головні причини – це низька культура та обізнаність вітчизняного ринку, хайп та інфо-шум, створений піарниками різних рівнів (аж до державного) й слабка консолідація експертних спільнот. В результаті, будь-яке серйозне порівняння в розвитку в цій сфері чи з сусідами, чи з країнами ЄС йде не в нашу користь.
Але є що одна більш вагома причина, яка стосується саме університетів. Мова про низьку конверсію «знання -> інновації» в університетах. Маючи в країні десятки потужних технічних університетів, сотні прикладних кафедр й тисячі кваліфікованих викладачів, серед яких є щонайменше добра сотня справжніх експертів промислових АСУ – ми й досі не бачимо ніякої вагомої віддачі в інноваційний розвиток нашої Індустрії 4.0. Це дуже добре показали нещодавні розробки регіональних ландшафтів І4.0 в Харкові та Запоріжжі.
Отже, якщо ми віримо в тезу, що ми живемо в епоху економіки знань, що «знання – це сила», тоді ми маємо посилювати відповідні інституції та особистості, що є носіями цих знань. Якщо ми віримо, що технічні університети ще є тими самими інституціями й в них ще чимало цих особистостей – носіїв не тільки теоретичних, але й прикладних, сучасних знань, то в українських умовах, зрештою, все зводиться до селекції: з десятків «фабрик дипломів» та сотень кафедр ще можна відібрати справжніх експертів. Й де в рамках нашої Індустрії 4.0 мета одна – повністю інтегрувати університети в єдину, загально українську інноваційну екосистему промислових хайтек.
Саме цим шляхом йде програма EIF АППАУ, яка вже запустила селекцію та реєстрацію кращих технічних експертів. В рамках програми передбачається, що саме ці експерти можуть взяти на себе просвіту ринку та МСП, учасників програми як по конкретним колам (грантам), так і по ринковим тенденціям, які є в основі цих грантових, технічних завдань.
14 червня ми презентували першу десятку експертів, куди ввійшли представники університетів КПІ, ХАІ, НУХТ, Чернігівської та Запорізької «політехнік», а також лідери розробників з сегментів циркулярної економіки (Андрій Гнап з Хмельницького) та морської галузі (Юрій Жуков з Миколаєва).
Крім просвіти та консультування по конкретним колам, експертна спільнота має більш конкретні стратегічні завдання (виклики), які вже довго накопичуються в русі 4.0, але слабо вирішувались впродовж останніх 5 років. Їх варто розглянути детальніше:
Скільки б АППАУ не підіймала питання орієнтації та вирівнювання нашої спільноти на кращі світові тренди Індустрії 4.0 й скорочення нашого відставання, в практичній площині все зводиться до відповідей на 3 питання: які ці тренди, де ми по відношенню до них, як вирівнюватись. І який би сегмент І4.0 ми не взяли, фахово відповідати на ці питання можуть тільки експерти.
Де ми сьогодні в процесі вирівнювання: повний огляд цих гострих питань вирівнювання був заданий програмою Discovery 4.0 в 2018 році. Але ця ініціатива «не пішла», як через нестачу наших власних ресурсів, так й через слабку реакцію самих експертних спільнот. Тим часом, в Україні продовжується стихійний (ad hoc) процес формування інноваційного ландшафту Індустрії 4.0, для якого характерні слабке розуміння світових тенденцій, ізольованість експертів з комерційного сектору й мала кількість продуктових фірм – справжніх інноваторів І4.0. Щодо університетів, для них властива само-ізоляція, що добре продемонстрували результати останніх регіональних ландшафтів Індустрії 4.0. Всі це є також наслідком відсутності будь-яких ефективних та централізованих стратегій та політик розвитку інновацій в промисловості національного рівня.
Напрями змін з EIF: оглядаючись назад, можна сказати, що по відношенню до Discovery 4.0, програма EIF якраз пропонує ті механізми стимулювання, яких не вистачало 3 роки тому. Й де просвіта ринку по окремих колам в рамках своєї спеціалізації і є головним кроком по вирівнюванню. Адже [perfectpullquote align=”full” bordertop=”false” cite=”” link=”” color=”” class=”” size=””]європейські гранти це не що інше, як формулювання передових технічних завдань по інноваціям, які є найбільш актуальними з точки зору європейських споживачів.[/perfectpullquote]
Отже, просвіта у вигляді вебінарів, статей, персональних роз’яснень а також подача своїх грантових заявок є тими практичними кроками, які будуть нас наближати до передових рубежів І4.0. Також в рамках регулярних мітапів, які вже розпочались в програмі EIF, публічні обговорення цих завдань та умов грантів також буде вирівнювати самих експертів в розумінні передових тенденцій.
Процеси конвертації теоретичних знань та компетенцій в прикладні, а далі – в продуктові інновації йдуть важко в університетському та експертному середовищі. Наші ініціативи «змін знизу» добре відображають ці спроби залучення університетів – від повністю провальних (як «топ-10 застосувань» ІІоТ в 2018 р), до майже успішного, але тимчасового aCampus в 2019–20, а тепер – чергової спроби в програмі EIF. Коренева причина, яку ми намагаємось усунути у всіх цих спробах – це низький рівень командної взаємодії українських експертів. В результаті, [perfectpullquote align=”full” bordertop=”false” cite=”” link=”” color=”” class=”” size=””]вся наша експертна спільнота створює такий собі типово український «оксюморон 4.0» – ми хором твердимо про переваги економіки знань, й де рушієм є колективна співпраця, і водночас, ми демонструємо вражаючу роз’єднаність та фрагментарність десятків мікро-світів, й звісно, низку культуру співпраці.[/perfectpullquote]
Де ми сьогодні: можна багато рефлексувати про українську ментальність, але в практичній площині, завжди і всюди буде питання «як» (змінювати цю ситуацію). Як стимулювати експертів в одному університеті краще співпрацювати між собою? Як вони можуть налагоджувати взаємодію з іншими університетами? Те саме по співпраці з ринком? Питання «як» в рази важливіше, ніж «що» чи «чому» – нам потрібні конкретні приклади кращих практик.
Напрями змін з EIF: наша програма пропонує кілька нових об’єднавчих ініціатив, які більше націлені на проявлення командних, а не стільки індивідуальних спроможностей:
Очікування бізнесу, яке не покидає певні кола – це побачити справжні наукові школи, справжні колективи розробників Індустрії 4.0 серед університетів і яке представляють потугу команд, а не 1-2 індивідуалів, до того ж, безмежно завантажених викладацькою рутиною.
Де ми сьогодні: До рівня нових розробок впритул підійшла команда Олександра Пупени з НУХТ, яка демонструє ряд розробок в сфері ІІоТ, систем програмування ОТ, практичного освоєння стандартів МЕК 61512 та 62264. Але інших подібних команд за 5 років розвитку руху Індустрії 4.0 ми практично не бачимо – все дуже маргинально, тихо та невиразно, або надто далеко від практичних реалізацій.
Напрями змін з EIF: ми майже переконані, що такі команди є – отже активна участь в програмах просвіти та в самих проектах, має їх проявити. Перші практичні кроки тут зводяться до внутрішніх обмінів й формування груп за інтересами – й почнемо ми з КПІ.
Критика на само-ізоляцію ЗВО (від бізнесу) йде давно – й частіше всього заслужено. Якщо виключити освіту для молоді, які б аспекти інноваційної діяльності ми не взяли – освіту та просвіту ринку, комерційні тренінги, діяльності R&D, участь в створенні регіональних чи галузевих політик, чи той самий фандрейзинг – якість послуг для МСП та кінцеві результати університетів залишають бажати кращого. Добра звістка від DIH в тому, що сама суть цих хабів передбачає включення активних процесів по створенню відповідних послуг для МСП.
Де ми сьогодні: процес створення справжнього Digital Innovation Hub в червні тільки стартує в КПІ. На жаль, не можна сказати, що за попередні роки значно просунулись в подібних послугах наші Центри 4.0 в Києві (в тому ж КПІ), та в Харкові (в ХАІ). Інформації про пропозицію послуг для ринку від інших університетів також практично немає.
Напрями змін з EIF: для наших експертів з КПІ створення DIH – це гарний шанс прискорити перехід на нові правила. Програма EIF цьому всіляко сприятиме, оскільки велика частина проектів в нашому портфелі реалізується через DIH або відразу на них орієнтована. Очікується, що цим шляхом підуть далі інші ЗВО.
Повна інтеграція університетів на регіональному та галузевому рівнях у відповідні інноваційні екосистеми означає значний ріст спільних проектів по інноваційному розвитку з відповідними бізнес-структурами.
Де ми сьогодні: на перший погляд, існує чимало свідоцтв подібної інтеграції в регіонах країни. І все-ж, при більш уважному розгляді й аналізі відповідних показників саме в Індустрії 4.0, картина виглядає радше сумно. Проект ClusteRISE показав низьку кількість інноваційних розробок та відповідних проектів від університетів на півдні та сході країни. Також ми не виявили інших напрямів інтеграції – наприклад, як тісних зв’язків та стосунків з окремими інкубаторами, технічними спільнотами та бізнес-об’єднаннями. Натомість, складається враження, що наші університети просто використовують ті, хто має потужний попит на молодь – в першу чергу, ІТ-кластери, а також представники зарубіжних екосистем. Переконані, що подібна картина не дуже відрізняється в інших регіонах.
Напрями змін з EIF: інтеграція університетів в середовище вітчизняних розробників та замовників є суттю програми EIF. Тобто, створення таких команд з представників цих категорій вже розпочалось. Більшість грантових проектів, особливо, в напрямах трансферу технологій від європейських DIH та центрів компетенцій тільки так і працює. Й це означає, що надалі ця культура буде поширюватись у відповідних кластерних об’єднаннях та екосистемах.
***********
Реалізація цих викликів потребуватиме внутрішніх змін самих експертів в першу чергу покращення їх персональних навичок проактивності, комунікацій та демонстрації власної прикладної експертизи. Програма EIF надасть для цього всі умови. Й наша база експертів продовжує розширюватись – для нових бажаючих реєстрація тут. Інформація про програму EIF – за цим посиланням.
Виконавча дирекція АППАУ.
Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського» став одним з переможців грантової програми BOWI.
Boosting Widening Digital Innovation Hubs (BOWI) – це проект, який фінансується програмою I4MS / Horizon 2020 Євросоюзу й спрямований на підтримку цифрових інноваціійних хабів (DIHs) та МСП через кращу фасилітацію та доступ до нових цифрових технологій. Обсяг фінансування – 100 тис євро.
Загальною метою проекту є розширення мережі DIH шляхом посилення колаборації між зрілими DIH з молодими DIH (протохабами), де нові технології програми I4MS ще не є розповсюдженими. Центр Індустрії 4.0 в КПІ відноситься саме до таких протохабів.
Консорціум BOWI керується литовсько – українською компанією Civitta, добре знайомою нашим інноваторам з різних секторів економіки. Також в консорціум входять 10 DIHs з Польщі, Нідерландів, Фінляндії, Німеччини, Латвії, Румунії, Чехії та Болгарії.
Головною метою проекту є передача досвіду та інструментів по створенню послуг для МСП до КПІ від зрілих європейських DIH з наступною промоцією серед українських МСП. Завданнями проєкту є наступні
Виконання цих завдань в сукупності й під кураторством європейських DIH дозволить створити новий портфель сервісних послуг для Центру 4.0 – DIH в КПІ.
Передбачається також спільна робота над новими грантовими проектами в рамках програми EIF від АППАУ.
Грантова заявка на конкурс BOWI розроблялась спільно КПІ та АППАУ, й партнери далі будуть продовжувати свій шлях в цьому проекті.
Програма АППАУ EIF (Export, Internationalization, Fundraising) є новим форматом співпраці проектного офісу АППАУ, групи технічних експертів та консультантів, кластерних координаторів та цільової групи експортерів, інноваторів Індустрії 4.0. Мета – значно покращити показники експорту, інтернаціоналізації та фандрейзингу й в перспективі сформувати імідж та позиції вказаної групи як Національних чемпіонів Індустрії 4.0. Цим анонсом ми надаємо короткий опис програми.
В 2016 році АППАУ вже мала готову пропозицію експортної програми – EXPOREC. Але на неї ніколи не було фінансування – розгортання цілого пакету послуг, як дослідження ринків, торгові місії закордоном ніяк не можуть покриватись членськими внесками. Виконавча дирекція 3 роки шукала донорську чи державну підтримку цієї програми. Нарешті, в 2019 ми виграли грант USAID на участь в міжнародній виставці Hannover Messe. З урахуванням суми контракту в майже 100 тис доларів, ряд заходів був спрямований на суттєве покращення позицій та конкурентоспроможності членів української делегації, а також розкрутку та представлення всього національного руху Індустрії 4.0. Зокрема, в бюджет проекту входила також розробка міжнародного позиціонування для окремих секторів промислових хайтек.
На жаль, коронавірус завадив здійсненню цих планів – виставка була відмінена, контракт анульований, й установа, що представляє фонд USAID ніяк не відреагувала на прохання АППАУ продовжити контракт в діджитал форматі. Невідомо також чи буде перенесений контракт на 2021 – всі партнери, включно з Офісом просування експорту, зберігають мовчання.
Все-ж, певний прогрес впродовж цього періоду відбувся – АППАУ зробила новий сайт Індустрії 4.0, ми маємо певний доробок до власної стратегії експорту Індустрії 4.0 й також ми значно поліпшили відносини з певним колом експортерів – як тими що були в делегації на HMI-2020, так і кандидатами в цю програму.
Але по великому рахунку, ми знову опинились сам на сам з проблемою експорту та інтернаціоналізації. Адже навіть вказані напрацювання швидко згаснуть, якщо їх не вивести на належний рівень й не продовжити розгортання програми. Між тим, проблеми в цьому напрямі загострюються не тільки для членів АППАУ, а для всіх промислових хайтек. Адже в зв’язку з глобальною економічною кризою, й падінням ринків всередині країни, загальним падінням українського експорту, очевидно, що нові труднощі виникають по всім фронтам. Наші члени експортери підтверджують, що ряд нових експортних контрактів був заморожений або відмінений. Вони також кажуть про зміну середовища в цілому, в певних випадках вже відчувається хвиля протекціонізму, яка захоплює країни розвинутого світу.
З кінця травня 2020 АППАУ проводить цілий ряд заходів для прояснення поточних позицій та перезавантаження програми. Це і ряд випусків Аналітичного центру Industry4Ukraine по темі кластерів та інтеграції в глобальні ланцюги (й зараз виходить по експорту), окремий день на тему експорту на форумі Next Normality & Industry 4.0, окремий онлайн воркшоп з консультантами по темі фандрейзингу, індивідуальні перемовини з рядом фірм та консультантів, 2 вебінари по експорту тощо.
В результаті на світ появляється програма EIF – цільова програма експорту, інтернаціоналізації та фандрейзингу для виділеної групи компаній, членів АППАУ, які готові брати на себе певні зобов’язання.
Наявність теми «фандрейзингу» в цьому напряму обумовлена двома причинами
Пропозиція цінності програми EIF включає:
В свою чергу учасники групи EIF несуть зобов’язання по виділенню окремого людського ресурсу, регулярній та спільній підготовці заявок, й регулярному замовленні послуг консультантів. Виконавча дирекція АППАУ несе зобов’язання по налагодженню якісного процесу взаємодії, його моніторингу та комунікаціям сторін.
В 2020 до програми приєднались найсильніші експортери АППАУ, вони ж лідери Індустрії 4.0 по своїм сегментам. Це – IT–Enterprise, SoftElegance та ВГ «Техінсервіс» (м. Київ), Інфоком Лтд (м. Запоріжжя), «С-інжиніринг» та 482.Solutions (м. Одеса), Smartico (м. Дніпропетровськ), ‘Indusoft-Ukraine’ (м. Київ).
Програма є відкритою для входження нових учасників, а також для цільової вендорської підтримки. Міжнародні вендори, безперечно, мають свої канали та пропозиції підтримки інтеграторів та розробників на міжнародній арені.
В травні 2021 році пропозиція стала доступною для членів АППАУ та кластерів Індустрії 4.0 з Харкова, Вінниці, Запоріжжя та Миколаєва.
Якщо ви є учасником однієї з вказаних кластерних організацій й бажаєте покращити свої показники в сферах E – I – F шляхом отримання вказаних послуг, заповніть реєстраційну форму.
5-річні намагання АППАУ розгорнути фандрейзинг в сфері Індустрії 4.0 завершуються створенням власного проектного офісу. Віднині АППАУ самостійно реалізує функції інформаційного брокериджу в цій сфері, створює спільно з технічними університетами функцію технологічного брокериджу й разом з іншими учасниками екосистеми (консультантами) буде покращувати показники подачі в євро-програмах.
Програма EIF (Export – Internationalization – Fundraising) виникла в червні 2020 як наслідок чергової спроби спільноти АППАУ наблизитись до прийняття ряду викликів у вказаних областях, й де саме фандрейзинг є тригером змін. Адже саме доступ до фондів відкриває шлях до прискореного розвитку інновацій для численних учасників нашої асоціації, а за тим, також й до інтернаціоналізації та екпорту. Ця програма є логічним продовженням перших спроб від 2016 (програма Exporec), яка була орієнтована виключно на експорт, і яка не пішла по тій же причині – відсутності фінансування.
В 2020 АППАУ чітко розділили всі процеси по фандрейзингу в І4.0 на 3 великі етапи, рис 1 й організувала розподіл робіт та відносин по всьому колу учасників програми – виконавча дирекція АППАУ – інноватори І4.0 – вибране коло консультантів з фандрейзингу.
Але ставка в 2020 на консультантів – партнерів АППАУ в перших двох етапах себе не виправдала. 8 місяців перемовин та нарад не дали на виході нічого. Зрештою, ми прийняли рішення про створення власного проектного офісу з фандрейзингу. Зараз він ще зовсім малий (2 особи), але поступово ми будемо нарощувати ці ресурси, в першу чергу, шляхом об’єднання та координації з Центрами 4.0 та DIH, для яких функція фандрейзингу має бути так само органічною.
Отже, всі головні зміни на даний момент:
Окремо сформована також проектна заявка для донорів під цю послугу, як самодостатній проект. Адже очевидно, що розгортання цієї послуги потребує цільового ресурсу й в контексті поточних наших можливостей – це радше експеримент, який без фінансової підтримки на початковому етапі може захлинутись так само, як і попередні спроби 2016- 20 рр.
Разом з тим ми діємо вже – зрозуміло, що гаяти час не варто. Адже багато цілком доступних колів проходить на наших очах й українські учасники про них взагалі нічого не знають. Скільки подібних можливостей за попередні роки ми втратили важко сказати. Ясно тільки, що процес А (рис. 1) – є стартовим й найголовнішим на даному етапі розвитку. Саме тому, АППАУ бере його повністю під свій контроль.
Завдяки нашому фокусу на цій сфері діяльності ми маємо вже певні маленькі перемоги. В квітні АППАУ стала контактною точкою I4MS. Це окрема під-програма в Horizon 2020, яка націлена саме на прискорення діджиталізації промислових МСП. Друга новина – це отримання нашим Центром 4.0 в КПІ статусу DIH (Digital Innovation Hub), чому в великій мірі сприяла АППАУ. Приєдання до мережі DIH відразу відкриває нові можливості фандрейзингу, адже чимало євро-програм орієнтовані саме на DIH. По-суті, тільки зараз ми починаємо розуміти можливості цієї мережі й будемо активно приєднувати до неї інші технічні університети країни.
Ми маємо також вже перші перемоги, – дивіться анонс про виграш проекту BOWI для КПІ.
Наша кінцева мета незмінна й вона визначена в програмі EIF в 2020 – ми хочемо забезпечити кожного українського інноватора Індустрії 4.0, члена нашої спільноти, необхідним фондом розвитку інновацій. Для цього ми системно відпрацьовуємо «лійку фандрейзингу» в Індустрії 4.0, модель якої включає наступні цільові показники:
Іншими словами, мова йде про системний та умовно «масовий» доступ до європейських та інших фондів. Зараз, цей доступ мають та реалізують буквально лічені фірми нашої спільноти й ця ситуація практично не змінювалась останні роки. Тобто, в середньому для МСП в Індустрії 4.0 ми виграємо по 1-2 гранти на рік, тоді як наша попередня оцінка говорить, що цей показник може сягати не менше 20 проектів на рік.
Таким чином, оновлена в 2021 пропозиція цінності нашої послуги по фандрейзингу в програмі EIF складається з 3-х головних компонентів:
Ця пропозиція діє для всіх членів АППАУ та членів кластерів типу ІАМ – Індустрії 4.0 з Запоріжжя, Харкова, Миколаєва та Вінниці. Натомість, проектний офіс АППАУ встановить контроль за дотриманням умов конфіденційності – іншими словами, ці послуги є закритими для інших учасників ринку. Причина банальна – по-іншому ми не зможемо окупити свої витрати на реалізацію цієї послуги.
Отже, якими мають бути перші 3 кроки для учасників – потенційних користувачів цієї послуги:
Ну а далі – приймайте рішення про участь в тому чи іншому гранті, пишіть грантову заявку (допомога консультантів доступна) й здобувайте свої перемоги для розвитку інновацій.
Єдине виключення в правилі №1 є для технічних експертів, – в окремих випадках вони можуть входити в програму без приналежності їхніх організацій до членства в кластерних структурах. Для цього необхідно заповнити цю заявку, а форму що надається нижче, не потрібно заповнювати.
З будь-яких інших питань співпраці – звертайтесь на info@appau.org.ua
Виконавча дирекція АППАУ
Форма реєстрації для входження в програму EIF:
Виступ Балоша Барти, директора Pannon Business Network (далі – PBN) на недавньому кластерному тижні був дуже цікавим з точки зору розуміння природи центрів експертизи Індустрії 4.0 або Digital Innovation Hub (DIH). На даний момент подібних центрів, спроможних надавати послуги малому та середньому бізнесу в Україні практично немає й ця тема була однією з головних на згаданому заході. Отже, в чому суть та які уроки цієї історії, й в першу чергу, для наших технічних університетів, яких ми закликаємо до створення DIH?
Історія організації почалась в 2006 році, саме тоді Балош Барта після 10 років роботи в міжнародній компанії вирішив створити неприбуткову організацію зі спеціалізацією на економічних дослідженнях та консультаціях. За освітою економіст, але вже з добрим досвідом бізнес-девелопера Балош скористався ситуацією, коли Угорщину, які і низку інших східноєвропейських країн ЄС щедро фінансував різного роду грантами. Суми дотацій тільки в цей регіон з 2014 року перевищили 20 млрд євро, й ще така ж сума влилась в економіку до цього в період 2007-13 років.
Фактично, PBN працювала в цьому середовищі, як консалтингова агенція й за період до 2017 року реалізувала більше 75 грантових проектів. Але вже в цей час, менеджмент зрозумів важливість сервісних послуг для бізнесу. Підсумовуючи цей період зростання Балаш каже, що тоді (в 2016-17) менеджмент організації чітко виснував, що [perfectpullquote align=”full” bordertop=”false” cite=”” link=”” color=”” class=”” size=””]діджиталізація – це мегатренд ЄС й в цей напрям варто інвестувати свої сили та ресурси.[/perfectpullquote]
Саме з цього часу розпочинається нова діяльність PBN, як майбутнього центру DIH. Цей шлях зайняв всього 4 роки. Балаш Барта говорить, що головними стратегіями на цьому шляху були
Але головним напрямом для створення власної експертизи стала розбудова власної мульти-дисциплінарної команди, де домінують технічні експерти. Штат компанії сьогодні складає 25 осіб. Не менш важливим стало створення власних лабораторій, – надавати послуги в цій сфері, й тим більше для промисловців, без цього просто неможливо. PBN закупив чимало обладнання в своїх 4-х напрямах спеціалізації (рис. 1) й зрештою, розділив ці 2 напрями – PBN займається й досі бенчмаркинговими дослідженнями та консультаціями, тоді як am-Lab – наданням послуг з тренінгів та прикладних досліджень.
[caption id="attachment_14197" align="alignnone" width="853"]
рис. 1 Чотири напрями спеціалізації PNB.[/caption]
Організація має сьогодні яскраво виражену орієнтацію на надання сервісних послуг, рис. 2, сертифікована по стандартам якості ISO й регулярно проводить опитування клієнтів МСП щодо рівня задоволеності, – він сягає 9.2 балів з 10.
[caption id="attachment_14198" align="alignnone" width="584"]
рис. 2 Послуг, надані PNB в період 2019 – 20 рр[/caption]
Разом з тим, Балош коментує, що з 70+ проектів за останні 3 роки, тільки 25% оплачує бізнес й тут переважають прикладні розробки, решта 75% все-одно належать грантовим проектам ЄС – тут домінують тренінги.
В 2020 році й згідно оцінкам Єврокомісії PBN (am-Lab) ввійшов до переліку кращих DIH-центрів ЄС.
Отже, повертаючись до актуальної теми створення центрів експертизи Індустрії 4.0 в Україні, які головні висновки та уроки з цієї історії?
Інша справа, що в умовах нереформованої нашої системи ЗВО та НДІ, окремі маленькі організації з правильним менеджментом можуть показувати куди більшу ефективність, динаміку та темпи змін. Що власне й зробив PBN. В цьому контексті відмітимо ще 1 роль PBN – центр працює як policy-maker, тобто, видає пропозиції регіональних політик інноваційного та цифрового розвитку. Ця роль є так само важливою для наших науковців, й цю роль ми визначали в проекті “Інтеграція 4.0” як одну з ключових для ЗВО-НДІ. Колега з Угорщини констатує, що їх чиновники не мають ні ресурсів, ні компетенцій для розробки подібних політик. Але хіба в Україні ситуація інша?
Резюмуючи – досвід PBN є дуже цікавим для українського контексту, за що ми щиро дякуємо Балошу Барті, а також Анні Побол з Білорусії (EU4Digital) – перший контакт з паном Бартою відбувся саме в рамках заходу цього проекту по DIH.
А 11 травня ми проведемо обговорення серед наших ЗВО про те, як українським університетам прискорити свій шлях до DIH. Й, можливо, історія PBN найбільш повчальна в тому, що ключем до успіху є орієнтація на реальний ринок.
Юрчак Олександр
Інформація по темі
Це слово, мабуть, вже знають всі: фандрейзинг – це, буквально, про «підняття» фондів (від англ. Fundraising), тобто, отримання фінансування для розвитку чи проектів. Зазвичай, це асоціюють з грантовими програмами, хоча насправді, термін більш широкий. З точку зору ресурсів та процесі, фандрейзинг – це окрема спеціальність або напрям діяльності (виділені бізнес-процеси), результативність яких далеко не очевидна. Але чому це стає більш важливим саме зараз й чому нашим членам та учасникам руху 4.0 потрібно більше на цьому фокусуватись? І як це зробити? – наш огляд саме про це.
Наша версія 5 головних причин, чому членам АППАУ, розробникам та інтеграторам Індустрії 4.0 потрібно інвестувати в цей напрям
2. Фонди та інвестиції доступні й в Україні, але ми їх не використовуємо
Причинами цього стану є не тільки менша доступність фондів розвитку. Головною причиною є низький рівень використання навіть тих, що існують. Наприклад, фонди як Horizon 2020 були завжди доступними з 2014 року. Й хоча, згідно статистики, рівень участі українських дослідників в них збільшився, справжніх розробників прикладних рішень Індустрії 4.0 серед них майже немає. Те саме можна сказати про інші фонди, навіть ті, які створюються в Україні – наприклад, нам невідомі факти участі членів АППУА в конкурсах ДІФКУ в 2019 році.
За останні роки тема інновацій в Україні дуже розігріта. Чимало великих холдингів створюють свої акселератори та інкубатори й шукають нові рішення в різних сферах. Але це не означає, що вони готові платити за інновації. Часто радше навпаки – АППАУ називає цей процес «зняттям вершків», – тобто запуску процесів «просунутої фільтрації» інноваційних рішень, але які зовсім не зачіпають витоки інновацій та інноваційні процеси, в які потрібно інвестувати системно та регулярно, тобто роками. Між тим, загальний ринок промислової автоматизації та ІТ очікує падіння – ВВП країни в 2020 за різними оцінками впаде від 4 до 10%. Це значить, що замовники стануть ще більш ощадливими, й точно, ніхто не буде розкошелюватись на підтримку інновацій.
Отже, якщо ринок в Україні падає, то треба шукати клієнтів на інших ринках. Але проблема в тому, що ринки падають в 2020 всюди! Недавно, ми відмічали що темпи зростання продажів рішень та технологій в прикладних застосуваннях Smart Manufacturing впадуть на світових ринках в 2020 на 16%! Це означає, в першу чергу, що конкуренція загостриться. Тобто, якщо ви хочете ввійти на ринок Польщі, чи Франції, чи Саудівської Аравії, то можна впевнено сказати що а) рівень конкуренції там буде ще вищим, б) серед критеріїв конкурентоздатності відповідність сучасним інноваційним тенденціям Індустрії 4.0 буде серед топ-пріоритетів. Оскільки чимало рішень Індустрії 4.0 – це вже не стільки інновації, як commodity (хмарні застосунки, віддалений моніторинг, AR/VR, ІІоТ й навіть прості рішення про предиктивній аналітиці, тощо).
При чому тут фандрейзинг? Та при тому, що виявляється є чимало програм, які підтримують експортні ініціативи на безповоротній основі. Тобто, вам надаються кошти на організацію експортних видів діяльності – виставки, дослідження, інноваційний маркетинг тощо. Чимало таких програм є в Україні, візьмемо той же фонд USAID чи ЄБРР.
Натомість, ми спостерігаємо останні місяці й зворотні процеси. Євросоюз створює величезні фонди підтримки, які доступні в тому числі й для асоційованих членів, яким є Україна. Але щоб входити в ці програми (наприклад, програми боротьби з COVID-19 – це мільярди євро), та інтегруватись в їх ланцюги доданої вартості – потрібно так само мати в себе розвинутий фандрейзинг. Подання заявок передбачає точну відповідність вимогам, й в цих вимогах потрібно глибоко розбиратись. Нинішній рівень інтеграції є низьким – див. на цю тему Дайджест №6 Аналітичного центру Industry4Ukraine.
Власне, все вищесказане нам відоме давно. Й відома причина – це низький рівень спроможностей наших членів в фандрейзингу. Трохи історії.
Ще в 2017 року АППАУ інвестувала в розвиток відносин з провідними консультантами з фандрейзингу. Вже тоді ми провели кілька тренінгів та заходів по залученню. В 2018 Максим Романов, тоді тех. директор АППАУ впродовж 4 місяців намагався підняти рівень участі українських розробників 4.0 в грантових програмах за допомогою HUB 4.0. В команді було 3 менеджерів. В результаті, ми подались аж на 1 проект. Впродовж 2018-19 також були неодноразові спроби консультантів пропонувати послуги по написанню грантових заявок для наших провідних членів. Також ми проводили тренінги та чимало семінарів – вебінарів. Все це не мало ніякого особливого успіху.
Власне, тоді ж ми й діагностували причини цього стану, точніше комплекс причин:
[perfectpullquote align=”full” bordertop=”false” cite=”” link=”” color=”” class=”” size=””]Але найголовніша, шоста причина цієї ситуації – відсутність справді інноваційних ідей та якісних, добре підготовлених інноваційних проектів. [/perfectpullquote]
Про це ми маємо вже багато сигналів від інвестиційних компаній, інших кластерів та міжнародних партнерів. Тільки один, але досить яскравий приклад, – під час спроби входження в сегмент MedTech в квітні 2020 конкретна та оформлена пропозиція інвестиційного проекту вийшла тільки від одного партнера – і це був іноземець.
Ця ситуація вже кілька разів розглядалась на засіданнях членів АППАУ. Зрозуміло, що вона непроста, й зайве когось тут шукати винним – ця ситуація є типовою для всіх промислових хайтек, й більш глибокими причинами цього стану є повна відсутність державних програм та стратегій з розвитку інновацій в промисловості. Саме в цьому є кардинальна відмінність України від інших держав.
Наразі, ми шукаємо рішення відповідно до виявлених причин. Зокрема, на вокршопі 25 червня ми будемо дискутувати комплекс наступних заходів.
Що ви думаєте про ці пропозиції? Як ще можуть бути? Запрошуємо до обговорення 25 червня на спеціальній сесії учасників спільноти АППАУ з питань фандрейзингу.
Чудова стаття на ресурсі McKinsey, з аналогічною як в заголовку назвою, має пряме відношеня до кількох напрямів роботи АППАУ та партнерів. Ми й раніше були великими прихильниками колаборативних команд та мережевої інфраструктури, кластерів тощо. Зараз, в умовах кризи, – це загальний тренд й стосується кожної організації. Отже, що каже МакКінзі – надаємо довільний й скорочений переклад.
Второе интервью по теме кибер-безопасности. В “гостях” ТК 185 Александр Потий, доктор технических наук, профессор, заместитель главного конструктора Института информационных технологий. В области кибербезопасности, информационной безопасности работаю больше двадцати лет.
Як ви оцінюєте розвиток в Україні кібер-безпеки в промислових системах керування (АСКТП)? – наскільки ми відстаємо від сусідів, від розвинутих країн й наскільки просунулись за останні 3 роки?
Скорее всего, что мы не сможем сейчас оценить, насколько мы продвинулись в кибербезопасности именно промышленных систем типа SCADA, поскольку в последнее время я не слышал, чтобы проводились соответствующие аудиты подобного рода систем на промышленных предприятиях, кроме тех систем, которые относятся к классу информационно-телекоммуникационных, подпадающих под закон «О защите информации в автоматизированных системах Украины». Поэтому, здесь сложно сейчас сразу ответить. Очевидно, что, поскольку каких-либо крупных инцидентов в промышленности не наблюдалось, какие-то мероприятия по защите информации в подобных системах выполняются; в соответствии с какими стандартами – тоже непонятно, поскольку известный международный стандарт IEC 62443 в Украине еще на работает. Скорее всего, что эти предприятия выполняют нормы стандартов, если от них требуют этого их заграничные заказчики. Например, надёжность или безопасность систем в энергетическом секторе нам продемонстрировали последние события по вирусной атаке в 2017-2018 годах, в 2015-2017 годах, которые привели к известным блэкаутам, то есть, можно сказать, что не всё там хорошо с точки зрения обеспечения безопасности информации.
Чи знаєте ви що небудь про координацію – синхронізацію в цій сфері зусиль різних гравців на державному рівні? – Адже мова йде про кібер-безпеку критичної інфраструктури.
На сегодняшний момент уже несколько лет идет дискуссия относительно принятия закона «Про критическую инфраструктуру и ее защиту», основными разработчиками-провайдерами этого закона являются специалисты Института стратегических исследований и всё это делается в рамках реализации стратегии кибербезопасности в Украине. И сегодня ГосСпецСвязь является одним из провайдеров и игроков, которые разрабатывают и внедряют требования по кибербезопасности на объектах критической инфраструктуры. Объекты, которые работают с использованием промышленных систем, SCADA-систем, скорее всего, будут отнесены к объектам критической информационной инфраструктуры, и следовательно, в случае, если они будут отнесены к соответствующей категории критичности, к ним будут предъявлены требования про обязательности выполнения требований по кибербезопасности. На сегодняшний день подготовлена постанова Кабинета Министров №518 о требованиях по киберзащите на таких объектах, и готовится проекты документов. В ближайшее время они будут рассматриваться, скорее всего, относительно категорирования объектов критической инфраструктуры, а также разработки документов, которые будут рассматривать требования по кибербезопасности для объектов критической инфраструктуры не зависимо от формы их собственности. Вот такая работа на данный момент на уровне государственных органов ведется.
Хто взагалі повинен координувати такі дії та яким чином? Хоча б на рівні законодавства? І як це робиться в інших країнах?
В Украине, в случае принятия закона «Про защиту критической инфраструктуры», будет создаваться государственная система защиты критической инфраструктуры и будет назначен или сформирован государственный уполномоченный орган по защите критической инфраструктуры, который будет координировать усилия всех министерств, ведомств, которые отвечают за соответствующие сектора критической инфраструктуры с точки зрения обеспечения безопасности объектов критической инфраструктуры. Это общепринятая практика в мире. Аналогично, принимаются соответствующие законы, формируется такая государственная система, где назначается соответствующий ответственный орган, центральный орган государственной власти, отвечающий за защиту критической инфраструктуры. Это может быть и Министерство внутренних дел в каких-то странах, это может быть отдельно выделенный орган, это могут быть какие-то другие центральные органы власти, но суть остается такая же. То есть, модель выбрана следующая:
Що можуть робити самі учасники (замовники, провайдери, галузеві асоціації), щоб прискорити процеси впровадження надійних систем протидії кібер-загрозам?
Скорее всего, что здесь можно строить работу в рамках государственно-частного партнерства для того, чтобы решить несколько задач. Первая — это донесение собственникам критических ресурсов о тех опасностях и угрозах, которые реально существуют для того, чтобы они могли реально оценить и осознать те угрозы, которые существуют для их бизнеса, для их критических активов. Соответствующим образом проводить со стороны, например, ассоциаций, промышленных ассоциаций, которые проводят работу по осведомленности, информированности потребителя в этих угрозах, а также информированности по продуктам, которые существуют на рынке для предотвращения таких угроз. Через такие же промышленных или какие-то иные ассоциации осуществляется взаимообмен информацией об угрозах и кибер-инцидентах, которые случились на объектах критической инфраструктуры среди пользователей, что позволяет оперативно откликаться производителям, которые могут предлагать новые решения для рынка, для предотвращения новых угроз, существующих угроз, а также для того, чтоб можно было уменьшить риски или последствия после реализации тех или иных угроз.
Яку роль в цих спільних процесах еволюції ви відводите стандартам як ISO 27001 та IEC 62443?
Основная эволюционная роль в принятии и реализации требований этих стандартов в Украине заключается в том, что происходит постепенная смена парадигмы построения систем защиты информации, а именно, построение их на основе модели управляемого риска , которая позволяет перейти собственникам систем к работе по защите информации на постоянной основе с учетом риска, который существует для их активов. Таким образом, мы можем уйти от предыдущей парадигмы гарантированной защиты, которая так или иначе, скажем так, «просвечивается» в нынешних нормативных документах, к новой парадигме управляемого риска, которая позволяет сэкономить или оптимально, или эффективно, или рационально использовать средства для снижения риска, перекрытия угроз безопасности на предприятиях и т.д.. Эти два стандарта, по сути, позволяют реализовать такую модель, только стандарт ISO 27001 — более широкой сферы действия, а IEC 62443 — в основном предназначен для промышленных систем, но тоже вводит систему управления рисками безопасности.